Селищне будівництво розвивається в промислових районах Донбасу, Криворіжжя і Львівсько-Волинського басейну. Відмінною рисою його було створення укрупнених селищ для груп підприємств.

Нові селища мають багатоповерхову забудову з усіма видами культурно-побутового і комунального обслуговування, здійснену на засадах мікрорайонування, і поступово перетворюються у міста.

Прикладом може служити селище Сосновка в Придніпров’ї. Забудова міст і селищ повоєнного періоду розвитку нашої архітектури свідчить про якісно новий підхід до рішення соціальних проблем, їй притаманне шукання нових, більш відповідних соціалістичній організації прийомів планіровки міст, широке впровадження індустріальної забудови, перехід до комплексного вирішення питань забудови великих жилих районів, розробка нових форм громадського обслуговування населення, створення кращих умов проживання, відпочинку, культурного дозвілля, оздоровлення, виховання дітей тощо.

Спорудження жилих масивів на вільних ділянках супроводжувалось покращанням організації руху міського транспорту, інженерного обладнання, благоустрою й озеленення.

Жилі будинки ізольовані від крупних магістралей.

В сучасній забудові формуються нові прийоми композиції ансамблів.

На перший план у рішенні художньо-естетичних завдань міста висувається виразність крупних масивів, архітектура окремих будинків підпорядковується інтересам великого цілого.

На відміну від статичних подрібнених композицій минулого поширюються прийоми вільної планіровки.

Формування крупних просторових ансамблів, доцільність, простота, економічність рішення, строгість форм, уміле використання природних умов стають провідними у творчості архітекторів-містобудівників.

Це був період справжньої технічної революції у житловому будівництві, період рішучого переходу від напівкустарного спорудження жилих будинків з цегляними стінами до масового зведення будинків з великих блоків, панелей, просторових елементів, виготовлених на потужних заводах будівельної індустрії.

Тепер уже нікого не дивує спорудження протягом місяця п’ятиповерхового жилого будинку з великих панелей, а в 1950 році про це можна було тільки мріяти.

І архітектори мріяли, розробляючи все нові й нові, більш досконалі типові проекти.

Швидко розвивалось типове проектування, від розробки окремих серій типових проектів жилих будинків перейшли до складання комплексних серій разом з спорудами громадського обслуговування.

Зведення п’ятиповерхових жител стало масовим.

Першим кроком індустріалізації житлового будівництва було зведення споруд із стінами З великих блоків.

З 1954 року у Жданові виростають житла з великих термозитобетон-них блоків, а у 1955-1956 роках у Києві розгортається будівництво з великих цегляних блоків.

Це починання було настільки успішним, що вже через Два роки більша половина всіх новоспоруджених жилих будинків у Києві були великоблоковими.

В Криму виростають багатоповерхові красені з великих блоків природного каменю-черепашнику, а у Сєвєродонецьку — з глиносилікатних блоків.

Домобудівні комбінати в Єнакієвім, Ясинуватій, Луганську починають зводити великопанельні житла.

Спочатку це були будинки каркасно-панельної системи, згодом перейшли до зведення споруд з самонесучими панелями, що було більш раціонально для чотири-, п’ятиповерхової забудови.

В цей час діяло багато серій типових проектів жилих будинків, не ув’язаних в архітектурно-планіровочній і конструктивній основі, що гальмувало індустріалізацію робіт.

Збірність таких будинків коливалась в межах від 22 до 45 процентів.

Важливим кроком до усунення недоліку була розробка в 1955- 1956 роках уніфікованої серії секцій жител.

Архітектурно-планіровочна структура залишалась сталою при застосуванні різних конструктивних систем (з стінами з цегли, великих блоків і великих панелей).

Розробка такої серії секцій створила умови для переходу до масового індустріального спорудження будинків, перетворення його у повнозбірне і була необхідним кроком для дальшого удосконалення будівництва житла.

На її основі був розроблений єдиний каталог основних, найбільш масових індустріальних виробів.

Важливим заходом на шляху вдосконалення житла було проведення в 1956 році Всесоюзного конкурсу на кращі типові проекти будинків, завдяки якому намітився перехід до застосування малометражних квартир для посімейного заселення, зменшення параметрів квартир, уніфікації та індустріальності зведення будинків.

Відібрані на конкурсі проекти були покладені в основу розробки серій чотири -, п’ятиповерхових типових жилих будинків секційного типу, а також коридорного і галерейного.