Новим типом універсальної видовищної споруди, яка може використовуватись для спортивних змагань, концертів і театральних вистав, з’їздів, мітингів, демонстрування кінофільмів тощо, є Палац спорту у Києві, закінчений у 1960 році (автори архітектори М. Г. Гречина, О. І. Заваров, інженер В. І. Реп’ях, співавтори — архітектори В. М. Гречина, В. І. Суський, Ю. М. Євреїнов). Залежно від використання зал Палацу може вміщати від 8286 до 12 тис. глядачів.

Основою великого прямокутного залу палацу є спортивна арена, яка може використовуватись для змагань з ЗО видів спорту та перетворюватись на штучний каток.

Спортивна арена може перетворитись у партер залу, а сцена — на трибуну, що вміщує 1000 глядачів.

Розміщення і взаємозв’язок приміщень Палацу спорту зручні, чітко організована евакуація глядачів; добре вирішено освітлення, акустику, повітря й інші види інженерного обладнання.

Палац — каркасна будова з збірного залізобетону, основана на простій сітці розміром 6X6 метрів, що дало можливість уніфікувати основні конструктивні елементи.

Зовнішні стіни зроблено з склопакетів, які вмонтовані в алюмінієві рами.

При будівництві широко застосовано скло, алюміній, пластмаси, гуму, ефективні утеплювачі.

Все це дозволило більш ефективно використати корисну площу й зменшити вагу споруди.

Виразність палацу — у геометрично чіткому об’ємі споруди з скляними стінами, які, мов гігантські дзеркала, відбивають мальовниче оточення.

Стіни будови розчленовано мереживом каркаса і легкими металевими переплетеннями.

Гранична скупість пластики дещо порушується виступаючими вхідними частинами з великими навісами.

Рішення інтер’єрів також занадто стримане.

Так, наприклад, відкриті залізобетонні конструкції, що підтримують трибуни, є основним елементом виразності приміщень фойє.