Мукачівський замок «Паланок» — могутня фортеця, що не раз витримувала облоги. Зараз у замку діє музей історії й етнографії Закарпаття, тут проводять детальні екскурсії. «Паланок» побудований на 68-метровому пагорбі з крутими схилами, який самотньо височіє над містом. Пагорб прекрасно підходить для оборонної споруди, тому перші укріплення з’явилися тут ще в давнину.

Перша письмова згадка про Мукачівський замок трапляється в угорській хроніці «Діяння угрів» і датована XI століттям. Літопис розповідає про те, як у пошуку нових земель об’єднанні племена угрів перейшли через Карпатські гори і заснували тут державу — Угорське королівство.

Мукачівський замок був однією з ключових твердинь, яку уграм довелося підкорити на своєму шляху. Відвоювавши Мукачівський замок, угри одразу його зміцнили, перетворивши на неприступну фортецю: її не змогли захопити ні війська половецького хана Кутеска, ні орди Батия. Історія будівель, що збереглися до наших днів, починається з 1396 року, коли власником Мукачевого став литовський князь Федір Корятович із династії Гедиміновичів.

Спочатку князь володів Подільськими землями, але після укладання 1386 року Кревської унії, що об’єднала Велике князівство Литовське з Польщею, вступив в опозиційну коаліцію і в результаті поразки вимушений був залишити Поділля. Князь переїхав до Угорщини, свої західноукраїнські володіння передав угорському королю, а натомість отримав землі в Закарпатті.

Влаштувавшись у Мукачевому, Федір Корятович реконструював Мукачівський замок, перетворивши його з бойового пункту на князівську резиденцію. На вершині Замкової гори він звів великий палац, оточений оборонними стінами з 14 вежами.

Підніжжя гори захищали рів, що заповнювався водою, і дубовий частокіл «паланок», від якого замок і дістав свою назву. Бронзова статуя легендарного володаря стоїть нині на замковому подвір’ї. Кажуть, вона має силу здійснювати бажання: треба лише потриматися за відполірований тисячами рук палець.

1633 року Мукачівський замок з правом спадкування придбав князь Дьєрдь Ракоці. Виступаючи за незалежність Угорщини, він уклав союз із Францією і Швецією, завдяки якому 1643 року зумів відвоювати майже всі угорські землі.

Проте під тиском Османської імперії відступив, обмежившись підписанням Линцького миру, за умовами якого отримав титул імперського князя. Разом з дружиною Жужаною Лорантфі князь Ракоці значно розширив Мукачівський замок.

Реконструйований палац Корятовича став називатися Верхнім замком, а біля його підніжжя, на двох терасах, розташувалися додаткові укріплення: Середній і Нижній замки. Кожну частину замку укріпили могутніми бастіонами, до кожної вела брама, захищена штучними ровами. Замок став абсолютно неприступним і слугував надійним притулком своїм власникам навіть тоді, коли решта Закарпаття була скорена ворогом.

Ворогові жодного разу не вдавалося захопити його силою. Наступний власник Мукачівського замку, Дьєрдь II Ракоці, претендував на польський престол.

Для цього він уклав союз з Богданом Хмельницьким. За підтримки козаків і шведів йому вдалося захопити Варшаву, проте, як тільки союзники відступили, князь вимушений був капітулювати.

Дорогою до Мукачевого його військо потрапило в засідку кримських татар, які полонили і забрали в рабство близько 11 000 воїнів. Невдало закінчилися спроби звільнити Угорщину від австрійців і в його сина, Ференца І Ракоці.

Він виступав проти Габсбургів разом з хорватським правителем, з дочкою якого був одружений. Після смерті Ференца І Ракоці хазяйкою Мукачівського замку стала його дружина Ілона Зріні, а антигабсбурзьке повстання очолив молодий граф Імре Текелі. Незабаром граф і княгиня одружилися, згуртувавши таким чином сили для спільної боротьби.

Новим їхнім союзником у боротьбі проти Австрії стала Османська імперія, 90-тисячне військо якої 1683 року дійшло до Відня й узяло місто в облогу. Імре Текелі виступив на допомогу туркам.

Проте в битві під Віднем перемогу здобули війська польського короля Яна III Собеського. Текелі намагався піти на перемир’я з переможцем, але колишні союзники-турки схопили його як зрадника і переправили до Стамбула без права залишати місто.

Тим часом австрійська армія рушила на Закарпаття — придушувати опір угорських повстанців. Незабаром Закарпаття було скорене, а Мукачівський замок узятий в облогу.

Але здаватися замок не збирався! Майже три роки (1685-1688) австрійці марно атакували стіни твердині, обороною якої керувала жінка — Ілона Зрині. З нею був і малолітній син Ференц II Ракоці, продовжувач князівської династії.

Трансільванська княгиня, яка виявила зразкову витримку і мужність, стала однією з улюблених героїнь угорського народу. Оцінивши неприступність замку і непохитність його хазяйки, австрійці пішли на обман: надіслали їй підробного листа від Імре Текелі, в якому той нібито просив припинити опір. Після того як замок був добровільно зданий, Ілону Зріні з сином відвезли до Відня, а потім обміняли на австрійського генерала і відпустили у Стамбул до чоловіка, де вони і провели залишок життя.

Ледве досягнувши повноліття, Ференц II Ракоці продовжив справу своїх предків і разом з власником Ужгорода Міклошем Верчені підняв нову хвилю національно-визвольного руху. Зібравши достатні сили, 1704 року повстанці захопили владу в Трансільванії, а з 1707 року вона здобула законний статус. Свобода тривала до 1711 року, коли під час перебування Ференца II Ракоці в Польщі його воєначальники капітулювали.

Після цього він так і залишився жити за кордоном, де, між іншим, став відомим письменником, а Мукачівський замок надовго перетворився на сувору політичну в’язницю.