Житловий фонд в містах УРСР поповнювався за рахунок державного, кооперативного та індивідуального будівництва. Привертає увагу інтенсивність індивідуального будівництва, яке в Харкові давало близько половини нового житла, а в інших містах коливалося в межах 15-30 процентів.

Загальна площа державних жилих будинків у 1918-1932 роках на Україні складала 11 803 тисячі квадратних метрів.

В той час це було, безперечно, величним досягненням.

У другій половині 20-х років зі зміцненням економіки створюються умови для поширення в містах України багатоповерхового житлового будівництва.

Це відповідало вимогам індустріалізації і давало значний містобудівний ефект.

Але в ті роки багатоповерхові споруди зводились переважно на випадкових, вільних від забудови ділянках і тому не мали істотного впливу на формування архітектурного обличчя міст.

Винятковими були лише ті нові міста та райони старих міст, де здійснювалась комплексна забудова кварталів.

В основу планіровочних рішень багатоповерхового житла були покладені секції з індивідуальними квартирами.

Вони складалися з двох-трьох непрохідних кімнат, що припускало покімнатне заселення, кухні і санвузла.

На сходову площадку найчастіше виходили дві квартири.

Кухні і санвузли блоковані і прилягають до передпокою.

Жилі кімнати завдяки невеликій ширині будинку мали приємні пропорції, були диференційовані за розмірами залежно від призначення і добре провітрювались.

Спочатку секції проектувалися індивідуально для окремих жилих споруд, але з поширенням житлового будівництва виникла потреба в розробці типових жилих секцій.

Ця робота стала частиною широких творчих пошуків і новим стимулом розвитку архітектури житла.

Архітектори Радянської України в роботі над удосконаленням житла спирались на досягнення і багатий досвід, набутий архітекторами інших республік СРСР, і, в першу чергу, РРФСР.

На зовнішньому вигляді багатьох будинків того часу позначився вплив класичної архітектурної спадщини та пошуки нових композиційних прийомів і простих форм.

Останнє знайшло відгук в прагненні до контрасту гладеньких поверхонь стін і суцільного за скління прорізів вікон сходових кліток, в застосуванні горизонтальних членувань, вікон подовженої або квадратної форми, що нерідко розміщувалися на кутах будівлі, спрощених карнизів у вигляді полички, а також маскуванні скатних дахів парапетами.

Виразність жилого будинку посилювалась введенням в композицію лоджій, балконів і еркерів.

Найпоширенішою була конструктивна схема з несучими поздовжніми стінами.

Фундаменти робилися бутові, стрічкові.

Звичайної конструкції були й інші частини будівлі.

В цей час на Україні з’являються перші спроби типізації, стандартизації та збірності окремих елементів жилих будинків, зароджується великоблокове домобудування, яке мало без каркасну конструктивну схему з несучими поперечними та поздовжніми стінами і було початком індустріального будівництва.

З окремих збірних залізобетонних елементів виготовлялися на місці будівництва сходи, перекриття сходових кліток, карнизні плити та деталі балконів.

Постанова ЦК ВКП(б) від 25/НІ 1931 року орієнтувала на поширення стандартного і полегшеного будівництва для швидкого розв’язання житлової проблеми.

Напружена робота радянських зодчих над удосконаленням архітектурних та конструктивних рішень і економічних показників забезпечила значні успіхи в цій справі, що позначилось на широкому запровадженні типових проектів малоповерхового житла та розробці типових секцій багатоповерхових будинків.

В містах України були забудовані пустирі та місця зносу аварійного житлового фонду, провадилась надбудова жилих будинків, виникали численні упорядковані робітничі селища.

Десятки тисяч робітничих родин Донбасу та інших промислових районів УРСР із дореволюційних бараків, халуп та землянок переселились до світлих, просторих, впорядкованих квартир.

Революція пробудила до громадського життя широкі маси народу, який прагнув до освіти, збагачення своєї духовної культури.

Це вимагало великої кількості різноманітних за призначенням типів громадських будинків.

Бурхливе розгортання будівництва громадських споруд було тісно пов’язано з розвитком містобудування і соціалістичними перетвореннями на селі.

Цьому сприяли зміцнення економіки країни, покращання добробуту та зростання культури населення.

Виникають нові за змістом і засобами архітектурно-художньої виразності види споруд, породжені соціалістичним укладом і покликані обслуговувати широкі маси.

Це робітничі клуби, палаци культури і праці, будинки дошкільних установ і органів Радянської влади, палаци піонерів та інші.

Споруджувалися будинки навчальних закладів, лікарсько-оздоровчих установ і комунально-побутового призначення.

Найбільш інтенсивно розвинулося будівництво робітничих клубів — центрів політико-виховної роботи, провідників соціалістичної культури та місць організованого масового відпочинку трудящих.

Починаючи з другої половини 20-х років клуби споруджують не лише у великих містах та значних промислових центрах, айв багатьох робітничих селищах, що виростали поряд з новими потужними промисловими підприємствами.

Лише на 1932 рік планом передбачалось будівництво на Україні 63 клубів і палаців культури.

Провадилися численні архітектурні конкурси на складання проектів клубів, в тому числі типових, з залом місткістю від 300 до 1000 чоловік.

В результаті конкурсів вироблялися основні композиційні прийоми проектування клубів.

У планіровочних рішеннях стверджується принцип роздільної експлуатації масово-видовищної та загальноклубної частин, велику увагу приділяли номенклатурі клубних приміщень, їх функціональному взаємозв’язку та графіку руху відвідувачів.

Домінуюча роль в об’ємно-планіровочному рішенні належала масово-видовищній частині, що зберігала традиційний прийом театральних споруд.