Винахідливістю форм фасадів та інтер’єрів відзначається Червонозаводський театр у Харкові. Головний фасад театру має причасний поділ — два бокових ризаліти й середню частину, що розчленована по вертикалі вікнами фойє та вузькими між віконними простінками.

Форми фасаду монументальні й пов’язані з внутрішнім розподілом приміщень і конструктивною основою споруди.

Дуже цікаво й своєрідно вирішено зал на 1600 місць у формі крутого амфітеатру, що підноситься вгору по кривій, близькій до параболи.

Ступінчасте перекриття залу влаштоване у формі, близькій до кривої партеру, але в зворотному зображенні.

Зал має чудові акустичні якості і особливу виразність інтер’єра. В вестибюлі та фойє театру деякі конструктивні елементи споруди залишені відкритими — основні й другорядні балки перекриттів та несучі опори, що облицьовані чорним природним каменем.

Цей прийом надав інтер’єрам лаконічності, монументальності.

Оригінальна за своїм призначенням і характером споруда меморіального музею Т. Г. Шевченка в Каневі, збудована в 1934-1937 роках (архітектори В. Г. Кричевський та П. Ф. Ко-стирко).

У рішенні інтер’єрів і фасадів, у ритмі пілястр самого корпусу й пілонів головного портика відбились композиційні прийоми класичної архітектури.

Разом з тим автори надали формам споруди національного забарвлення, творчо застосувавши мотиви українського прикладного мистецтва.

Цей будинок є одним з прикладів, що характеризують пошуки національної форми в українській радянській архітектурі.

Вона відзначається простотою й виразністю форм, чітким планом й функціональними зручностями.

Піклування Партії та Уряду про покращання здоров’я трудящих викликало будівництво санаторних комплексів у південних районах УРСР.

Серед них найцікавіші за ансамблевістю забудови — санаторій ВЦРПС (1935- 1937 роки), «Курпати» (1938-1939 роки).

Це великі впорядковані комплекси, що мають багато спільних рис в розташуванні споруд.

В них парадно вирішується центральна частина, основні споруди якої — спальні корпуси і блок харчування — розміщені симетрично відносно осі, перпендикулярної до берегової лінії моря.

Вона підкреслена парадними сходами, що ведуть від берега на підвищену територію санаторних комплексів.

Окремі будинки поєднуються спільністю композиції та архітектурних форм, що є характерними для споруд півдня.

Спальні корпуси та їдальні мають відкриті галереї, тераси, що захищають від сонця й негоди, великі вікна пропускають багато світла.

Все це створює чудові умови для відпочинку.

Під час створення цих комплексів встановились пенні принципи проектування санаторіїв, що розвивались у подальшій практиці будівництва.