Успіхи промислового будівництва зумовили дострокове виконання плану першої п’ятирічки і заклали основи дальшого розвитку України по шляху завершення фундаменту соціалістичної економіки. Індустріалізація країни, створення промислових вогнищ в сільських районах, а також перебудова сільського господарства на соціалістичних засадах призвели до швидкого зростання населення в старих містах та виникнення нових соціалістичних міст і поселень.

Необхідно було забезпечити робітників, інженерно-технічний та допоміжний персонал промислових підприємств житлом і всіма видами культурно-побутового обслуговування.

Ставало ясним, що вирішення житлової проблеми було конче потрібною передумовою у розвитку промисловості та зростанні міст.

Першим важливим кроком до ліквідації житлової кризи було спорудження робітничих селищ.

Проектні та будівельні організації країни працювали над створенням досконалих тинів красивого, зручного та економічного житла, яке б відповідало соціалістичному побуту трудящих.

Характерною для робітничих селищ того періоду була малоповерхова забудова по периметру невеликих кварталів з відступом від червоної лінії на 5-(і метрів.

Жилі та громадські будинки в багатьох робітничих селищах об’єднані планіровкою у цілісний організм.

Такими є робітничі селища — Штергрес Луганської області, Новочайкіно Донецької області, імені М. В. Фрунзе в Дніпропетровську, Стандарт у Донецьку, Жовтневе в Краматорську, Красний городок в Єнакієво та інші.

Державне будівництво робітничих селищ здійснювалось потужними трестами — Південсталь, Донвутілля, Південнорудний та іншими.

В забудові селищ був широко розповсюджений тип одноповерхового, спарованого двоквартирного будинку з комплексом господарських споруд на садибній ділянці.

Квартира складалась з двох-трьох кімнат, просторої кухні-їдальні, допоміжних приміщень.

Споруджувалися на Україні за типовими проектами і одноповерхові чотири-шести-восьми квартирні блоковані будинки, двоквартирні котеджі з мансардою і трикімнатними квартирами у двох рівнях, а також житла галерейного типу.

На початку 30-х років в Донбасі набуває розвитку будівництво стандартних дерев’яних малоповерхових жилих будинків збірно-щитової конструкції.

Найбільш розповсюдженим і різноманітним було малоповерхове житлове будівництво, що здійснювалось за типовими проектами окремих відомств.

Значну увагу приділяли використанню місцевих матеріалів, новаторським пошукам у створенні не лише економічних, але й зручних, повноцінних квартир, а також органічному поєднанню зовнішнього вигляду будинку з планіровкою та благоустроєм садибної ділянки.

Помітні зміни відбулися в організації садиби та планіровці житла колгоспника.

Це був красномовний результат зміцнення його економічного становища в результаті успішного здійснення колективізації.

На садибі колгоспника зменшується кількість господарських споруд, потреба в яких відпала за колгоспного ладу, більш компактною стає організація подвір’я. В новому житлі колгоспника зберігаються традиційні прийоми народного мистецтва; корисна площа хати збільшується, кухня відокремлюється від жилих кімнат, збільшується висота хати та її загальні розміри, поліпшується природне освітлення.

Характерними рисами зовнішнього вигляду хати залишається простота і лаконічність композиції, мальовничість та органічний зв’язок з конструкціями та будівельними матеріалами.

В той час ще не розроблялися проекти планіровки та реконструкції сіл, складалися лише генеральні плани для радгоспів та машино-тракторних станцій.

Значними були масштаби житлового будівництва.

Проте воно не встигало за темпами спорудження промислових підприємств.

Щоб упорядкувати на Україні містобудівну справу у 1927 році були видані «Тимчасові будівельні правила і норми для будівництва жилих будинків в селищах», а у 1928 році Раднарком УРСР прийняв постанову про складання і затвердження у встановлені строки проектів планіровки міст і селищ.

Регулювання будівництвом здійснювалося Вищим техніко-будівельним комітетом при НКВС УРСР.