Володимирський собор
Останні публікації

Управління шкільного будівництва

Управління шкільного будівництваБільшість жилих будинків мала зручну планіровку квартир з двох, трьох, іноді чотирьох кімнат, з передпокоєм, кухнею і санітарним вузлом. Одночасно з рішенням вигод в квартирі архітектори прагнули до покращання побуту мешканців будинку, розміщуючи в ньому заклади громадського обслуговування.

Наприклад, жилий будинок, споруджений у 1935 році архітектором П. Ф. Альошиним на вулиці Заньковецької в Києві, мав у першому поверсі їдальню з кухнею, напівмеханізовану пральню, пошту, аптеку, перукарню, червоний куточок.

Цей прогресивний спосіб одержав новий якісний розвиток у сучасній творчості архітекторів.

За час другої й третьої п’ятирічок була проведена велика робота по вдосконаленню типів споруд, що виникли раніше, та розробці нових, особливо громадських.

В той час зводили і значні споруди державних установ, і невеликі будинки культурно-побутового обслуговування трудящих.

Масовий характер мало зведення шкіл, поліклінік, родильних будинків, дитячих садків і ясел, в зв’язку з чим були розроблені типові проекти цих споруд, одержана науково обґрунтована класифікація споруд за їх місткістю.

Наприклад, для шкіл було встановлено три види: середня — десятирічна (одно — чи двокомплектна), неповна середня-семирічна і початкова-чотирирічна.

Відповідно до цього були розроблені типові проекти шкіл на 880, 400 і 220 учнів, що давало змогу раціонально розміщувати їх в жилих кварталах і створювати умови для обслуговування населення.

Були класифіковані за місткістю також дитячі садки, ясла, родильні будинки та інші споруди побутового обслуговування.

Управління шкільного будівництва НКО УРСР у 1935 році запропонувало досить вдалий типовий проект школи.

В ній передбачені зручні зв’язки між усіма приміщеннями.

Правильній організації планіровки в значній мірі сприяло асиметричне рішення об’єму школи, скомпонованого з трьох елементів — центрального корпусу, в якому розміщені класи, що сполучаються коридором, і двох вузлових, де сконцентровані вестибюлі, сходові клітки, підсобні приміщення та різні кабінети у вищих поверхах.

Таке рішення забезпечило чітке функціональне членування споруди й хороші умови для учбового процесу.

Таку ж чітку планіровку мали й інші типи шкіл.

Загальним їх недоліком була надмірність в прикрасах фасадів.

Значно простіший зовнішній вигляд мали типові будинки дитячих та медичних установ.

Внутрішня структура таких споруд також відзначена чіткістю й функціональними вигодами.

З масових будинків культурно-побутового обслуговування на селі найбільш розповсюдженими були школи, клуби й кінотеатри.

Розробці їх типових проектів передували республіканські конкурси.

Значний інтерес являють собою будинки кінотеатрів за типовими проектами в багатьох селах Української РСР 1935-1936 років (архітектори Р. Афанасьєв, В. Межеровський).

В будинку є зал на 350 місць із сценою, вестибюль, декілька клубних кімнат і бібліотека.

Такий склад приміщень робив споруду універсальною, давав можливість, крім демонстрування кінофільмів, організовувати клубну роботу.

Головний фасад кінотеатру простий, художня виразність досягнута контрастом бокових площин і заглибленням лоджії висотою на два поверхи, верхню балку якої підтримують дві колони без капітелей.

В цей час уперше за типовими проектами почали будувати кінотеатри в містах; з’явилися нові типи – дво — і тризальні.

Наприклад, у Донецьку за проектом архітектора Л. 0. Теп-лицького в 1939 році збудовано двозальний кінотеатр з третім невеликим залом для демонстрації дитячих кінофільмів у цокольному поверсі.

Об’єм будинку запроектований економічно; вестибюль і фойє призначені для обслуговування одноразово двох залів на 600 місць кожний, що давало значну економію коштів.

Головний фасад закомпоновано з трьох частин — середньої, вирішеної у вигляді трипрольотної аркади, що створює лоджію входу, і бокових ризалітів, акцентованих глибокими лоджіями на рівні третього поверху.

В той же час розроблялись проекти театрів, найбільші з яких були споруджені в Донецьку (архітектор Л. І. Котовський), в Дніпропетровську (архітектор 0. Л. Красносельський) і в Харкові (архітектор В. І. Пушкарьов).

Якщо дніпропетровський театр невеликий, має лаконічні об’ємні форми, то харківський і донецький театри справляють враження грандіозних споруд з своєрідною композицією.

Комментарии запрещены.