Володимирський собор
Останні публікації

Спорудження крупних спортивних комплексів у Києві

Спорудження крупних спортивних комплексів у КиєвіНові цікаві пропозиції внесли спеціалісти при спорудженні крупних спортивних комплексів у Києві — стадіонів «Динамо» (1934- 1935 роки, архітектори В. 0. Осьмак, Н. Д. Манучарова, В. І. Безпалий, В. І. Поліщук) і Центрального (1937-1941 роки, архітектори М. Г. Гречина за участю М. І. Лугового та М. М. Іванюка). Спортивне ядро кожного з цих стадіонів розташоване біля підніжжя гори, що використовується як природна основа під трибуни для глядачів.

Крім спортивного ядра з трибунами, на території стадіонів в певному функціональному взаємозв’язку зручно розміщені різні спортивні майданчики й споруди.

Території комплексів багато озеленені.

З розвитком народного господарства, розширенням сітки навчальних та культурно-освітніх закладів виникала потреба в спорудженні багатьох будинків вузів, технікумів, універмагів, управлінь, трестів тощо.

Кожного, хто буває в Києві, оглядає його буйні парки й милується краєвидами міста, зачаровують чіткі силуети двох визначних споруд — Ради Міністрів УРСР та Верховної Ради УРСР.

Ці монументальні споруди неначе завершили довоєнний етап розвитку радянської української архітектури.

їх ясні стрункі форми, сповнені величі й могутності, виразно втілили в собі подих радянської епохи, віяння часу перших п’ятирічок, коли Україна перетворювалась в могутню соціалістичну індустріально-колгоспну республіку в братній сім’ї народів Радянського Союзу.

Будинок Верховної Ради УРСР споруджували протягом 1936-1939 років.

Автором конкурсного проекту був архітектор В. Г. Заболотний.

Для споруди відвели один з наймальовничіших районів Києва, серед розкішної зелені Першотравневого та Радянського парків.

Головний фасад виходить на площу, завдяки чому стало можливим забезпечення зручних підходів і під’їздів до нього.

Спочатку споруда мала прямокутну в плані форму, пізніше (1948 року) з боку паркового фасаду було добудовано напівкруглу частину, що створила всередині замкнений двір.

На першому поверсі будинку містяться вестибюлі, службові приміщення, кінозал, на другому — зал засідань, на третьому — балкон залу З фойє.

Зал засідань розрахований на 1000 місць і являє собою центральне ядро в композиції будинку; він має восьмигранну форму й перекритий освітлювальним плафоном, над яким панує напівсферичний скляний купол діаметром 16 метрів.

Споруда компактна, симетрична відносно поздовжньої осі, має симетричні фасади, поділ яких органічно пов’язаний з планіровкою.

В основі рішення фасадів застосовано своєрідний ордер, що має відмінності в окремих членуваннях споруди з повними колонами в центральній частині головного фасаду, три-чвертними на бокових і чвертьколонами на ризалітах.

Пластичності головного фасаду досягли боковими ризалітами й колонадою заввишки на три поверхи, увінчаною високим парапетом з зображенням державного герба в оточенні знамен.

Пластика колонади й ніші ризалітів виразно контрастують з площинами пілонів і парапета.

Перший поверх будинку облицьований світло-сірим гранітом, цоколь — чорним полірованим лабрадоритом, решта стін покрита світлою штукатуркою.

Інтер’єри будинку справляють приємне враження своїми пропорціями й опорядженням.

В ліпленнях, інкрустаціях та розписах творчо використані мотиви народного декоративного мистецтва, монументального живопису, орнаментального ліплення, мозаїки, інкрустації по дереву.

Плафон головного фойє прикрашено монументальним розписом роботи художників В. С. і Б. В. Щербакових.

В опорядженні вестибюлів, фойє, сходових кліток застосовапі бронза, чавун і природний мармур.

Комментарии запрещены.