Громадські будинки розташовувались у вирішальних пунктах композиції як домінанти в навколишній забудові і, разом з тим, в місцях, що мали зручний зв’язок з тими районами міста, для обслуговування яких вони призначалися. У плані міста також вважалося необхідним виявити визначні історичні пам’ятки архітектури й паркові комплекси з тим, щоб вони не втратили свого значення в новій забудові й природно ввійшли до створюваних ансамблів.

Однією з істотних вимог того часу було створення цілісної забудови кварталів і міських магістралей.

В результаті було створено завершені за композицією архітектурні ансамблі.

Забудову площ і головних вулиць здійснювали за проектами, до складу яких обов’язково входили розгортки фасадів за довжиною вулиць, що давало уявлення про рішення кварталів, перехресть вулиць, про ув’язку характеру жилих і громадських споруд.

Таким чином, в 30-ті роки чітко позначилися основні вимоги радянського містобудування та прийоми вирішення відповідних завдань.

В 1934 році за рішенням Українського уряду столицю Радянської України було перенесено З Харкова до Києва.

Великі реконструктивні роботи, що розпочались в новій столиці, оновлювали древнє і прекрасне місто, щедро наділене красою природи.

Щоб знайти найбільш доцільне вирішення забудови урядового центру в Києві, було оголошено конкурс, в якому взяли участь творчі майстерні під керівництвом видатних радянських архітекторів.

Особливість конкурсу полягала в тому, що архітектори вперше повинні були вирішувати питання комплексної забудови урядового центру соціалістичної країни.

Всі учасники конкурсу майже однаково підійшли до розв’язання цього важливого питання.

На мальовничих схилах Дніпра пропонували спорудити два основних об’єкти комплексу-будинки ЦК КП(б)У і РНК УРСР.

Між будинками намічалось встановити пам’ятник В. І. Леніну.

З боку міста перед спорудами розгорталась велика площа, призначена для святкових парадів.

У результаті декількох турів конкурсу прийняли до здійснення проект архітектора Й. Г. Лангбарда.

В цьому проекті площа обмежувалась двома напівкруглими в плані будинками.

Один з них було зведено у 1938 році.

Через канонічність застосованого коринфського ордера будинок архаїчний, крім того, композиційно невиразний, його силует не відповідає характеру дніпровських схилів.

У ці роки в Києві вирішувались і такі містобудівні проблеми, як зонування територій, виділення нових площ під індустріальні новобудови: в Дарниці — комбінату штучного волокна і вагоноремонтного заводу; в Свитошино — ряду промислових підприємств.

Планувалась реорганізація території Подолу.

За генеральним планом, складеним у 1936 році групою архітекторів під керівництвом П. П. Хаустова, передбачалась докорінна реконструкція міста, накреслювались перспективи дальшого розвитку промислового, житлового й комунального будівництва.

Значні містобудівні проблеми виникли в процесі роботи над генеральним планом реконструкції Донецька (архітектор П. А. Головченко).

Необхідно було так розмістити нову забудову та мережу вулиць, щоб численні робітничі селища з’єднати в єдиний міський комплекс.

Проект передбачав також укрупнення надзвичайно подрібнених кварталів центральної частини міста шляхом забудови їх багатоповерховими спорудами і винесення на околиці промислових підприємств і складів.

На головній магістралі міста — вулиці Артема — згодом повинні були вирости великі громадські будинки — театр, кінотеатр, бібліотека, готель тощо.

Розширювалися вулиці, створювалися парки, сади, сквери.

Змінювалась панорама шахтарського міста і домінуючим тут стали не терикони, як раніш, а багатоповерхові будинки, зелені масиви.