Масштаби відбудовних робіт були величезні. Необхідно було за короткий час підняти з руїн та згарищ 714 міст, 28 тисяч селищ і сіл, 10 тисяч великих підприємств, збудувати численні нові міста і села, мільйони нових жилих будинків і тисячі культурно-побутових споруд.

В дуже складних умовах, коли загравами боїв ще палав на заході небокрай і не вщухали гарматні канонади, архітектори та інженери наполегливо працювали.

Разом з усім народом вони прагнули якнайшвидше повернути до життя визволені міста і села республіки.

Нелегко здобувались перемоги на трудовому фронті.

Не вистачало архітектурних і будівельних кадрів, техніки, матеріалів.

У ці важкі для країни дні український народ в усьому відчував безкорисливу допомогу інших народів-братів нашої Батьківщини і в першу чергу — великого російського народу.

Видатні архітектори Москви — О. В. Щусєв, С. Є. Чернишов, К. С. Алабян, А. Г. Мордвінов, Д. М. Чечулін, Л. В. Руднєв, В. О. Шквариков і багато інших — приїхали до Києва вслід за його визволенням, щоб разом з архітекторами України скласти план відбудови і накреслити перспективу нового будівництва.

Багато архітекторів та інженерів з братніх республік переїхали на постійну роботу в УРСР, щоб працювати разом з українськими зодчими.

Зодчі України, усвідомлюючи своє покликання і обов’язки перед народом у боротьбі за архітектуру, гідну великих перемог країни, зібралися в липні 1945 року на свій IV пленум, щоб обговорити невідкладні завдання і накреслити заходи для успішного їх виконання.

Творче піднесення, що пломеніло в роботі зодчих, характеризувалося глибоким оптимізмом, нездоланним прагненням піднести значення архітектури на рівень сучасних завдань, які б відповідали вимогам радянського народу-переможця.