По закінченні Другої світової війни, яка завдала величезних втрат народному господарству Радянської України, ні держава, ні відповідні місцеві установи нескоро розпочали клопотання довкола стану історичних і архітектурних пам’яток. Проведені поляками перед війною рятівні консерваційні роботи, хоч і були малопомітними зовні, бо торкались переважно конструктивного зміцнення споруди, проте дозволили вивітреним мурам Луцького замку безпечно простояти чверть століття під неблаготворними впливами волинської стихії, аж поки питання про його збереження знову не постало на чергу дня. Щоправда, збір наукової інформації у вигляді історичних довідок про місцеві пам’ятники за авторством архітектора Ю. В.Бородіна відбувався в Луцьку ще в 1949 році. Протягом 1952-1953 рокіп Волинським Облпроектом виконуються обмірні креслення і проект консервації Луцького замку, який однак, не було реалізовано.

В середині 50-х років в штаті обласного відділу у справах архітектури існувала посада адміністратора пам’ятників архітектури, і, як свідчать документи, замок Любарта вважався ;в цей час архітектурним пам’ятником.

» Дещо пізніше зустрічаємо Верхній замок і стіни і Окольного замку в списку історичних пам’ятників, складеному Волинським краєзнавчим з музеєм.

Лише на початку 60-х років виявились в Луцьку перші практичні результати наукового підходу до пам’ятників архітектури.

Вони пов’язані з відновленням первинного вигляду будинку повітової канцелярії шляхом реалізації проекту молодого київського архітектора О. М.Годованюк. Причому цей проект був підготовлений спеціалістами республіканських спеціальних науково-реставраційних майстерень на противагу розробленому в 1955 році луцьким архітектором В. Касьяновим проекту фактично капітального ремонту будинку, який мав остаточно зіпсувати його історичний архітектурний образ.

Одночасно з реставрацією шляхетського будинку на зовнішніх фундаментах замково-палацових мурів було збудовано двохмстрової висоти стіну між ним та В’їздовою баштою, чим, нарешті, відновлено замкнутість території дитинця, що планували зробити у свій час ще поляки. Постановою Ради Міністрів УРСР від 24 серпня 1963 року за №970 Замок в місті Луцьку було затверджено у списку пам’ятників архітектури, що перебувають під охороною держави.

На той час експлуатація замкових башт, будинків і споруд суперечили його охоронному статусу.

Розташування на території Замку автоколони та вінчання Владичої башти телевізійним ретранслятором, на місці колишньої пожежної каланчі, були красномовним тому підтвердженням.

На виконання вищезгаданої урядової постанови, наприкінці 1963 р. Держбудом УРСР перед спеціалістами науково-реставраційних майстерень ставиться планове завдання на складання проекту консервації і часткової реставрації пам’ятника архітектури ХІУ-ХУШ ст. Замку в місті Луцьку.

Попередній нереалізований проект місцевих архітекторів при цьому вважався застарілим, хоч ‘ окремі його матеріали пропонувались до використання. Згідно з плановими завданнями повий проект мав перед-‘ бачити такі ремонтно-реставраційні заходи, здійснення яких забезпечило б тривале збереження пам’ятника від подальших руйнувань.

Разом з тим наголошувалось на необхідності майбутнього використання замкових приміщень під музейні установи.

Для складення проекту пропонувалось проведення додаткових архітектурно-архівних досліджень Замку.

Серед ремонтно-консерваційних робіт планувалось: а) укріплення й озеленення валів; б) благоустрій замкової території; в) консервація й часткова реставрація стін та башт.