За свідченням дослідників історії Луцька, шляхетський рід Коженьовських походив з Бодячева, проте Яків народився 1736 р. вже в Луцьку. З 1772 р. він зосереджує свою роботу в замковій канцелярії над складанням реєстру документів, зібраних тут впродовж майже трьох століть.

Це про нього в 1792 році з повагою писав у Варшаву Г. Колонтаю підстароста Леон Гулевич, рекомендуючи на посаду регента луцьких актів. Після входження Волині до складу Росіі Коже-ньовський продовжує свою наполегливу працю за рахунок коштів, зібраних губернською шляхтою і остаточно завершує її в 1805 році.

Зроблений ним впродовж життя каталог документів ледве помістився в 25 товстих фоліантах і став безцінним історичним джерелом; на ще й донині він не відшуканий дослідниками.

А для молодих замкових писарчуків залишився у спадок старий стіл з протертою наскрізь ліктями патріарха луцької канцелярії стільницею.

Основною зміною в житті Замку, відміченою на планах 1807-1810 рр., була побудова на колишньому владичому подвір’ї повітової скарбниці, належної військовому відомству, що стало ознакою втрати Луцькою єпископією цієї прадавньої своєї території. Разом з тим, проектом 1807 року передбачалось розміщення в Замку городничого,- місцевого представника російської адміністрації, із зведенням будинку для нього, флігеля до цього будинку та в’язниці.

Проте, судячи з плану 1810 р., розміщення городничого тут не відбулося і, за винятком двох сараїв, нічого збудовано не було. Після польських повстань в 1830-31 рр. політична лінія царського уряду щодо приєднаних під час розподілу Польщі земель поступово змінюється в напрямку уніфікації місцевих органів суду й управління з єдиною загальноросійською системою та релігійною орієнтацією на православ’я. Ще деякий час продовжували діяти шляхетські суди, спираючись на нормативи Литовського статуту.

Зокрема, 1837 року Сенат рекомендував луцькій судовій палаті, по справі шляхтича Трушковського, посилатись на 44 артикул IV розділу Статуту.

Проте доля традиційних для Волині судів вже була вирішена на користь повітових судів імперії. Офіційна заміна сталась в 1840 році, а роком раніше було ліквідовано уніатську церкву на Волині шляхом приєднання її до православної.

» Таким чином, Луцький замок остаточно позбувся адміністративних, судових і релігійних функцій, які він більшою чи меншою мірою виконував протягом віків.

Як свідчать документи, в 1842 році місто вже вважало себе власником Замку.'»