Зміни, що відбулися на 1845 рік, зафіксовані на плані і в малюнках полковника Корніловича. Мурований замковий будинок вже має іншого власника — державний повітовий суд з архівом; колишній будинок коморника Лінкевича служить квартирою начальнику інвалідної команди; стіни так і не збудованої кафедри ще в 1840 році розібрали на будівельний матеріал. Поблизу Стирової вежі для потреб повітового суду було збудовано одноповерховий будинок в’язниці.

Із попередніх споруд на замковому терені продовжували залишатися повітова скарбниця та сараї.

Зупинилось восьмивікове функціонування Луцького гроду, в тому числі й п’ятисотлітнє життя Любартового замку. Впродовж цього періоду в укріпленому дитинці міста зосереджувались органи адміністративно-господарського, воєнно-політичного, судового й духовного управління Луцьким уділом, Володимиро-Галицькою Руссю, Волинською землею, Луцьким повітом, Волинським воєводством та Луцькою єпископією і біскупством.

Грізні колись мури, за якими знаходили захист й оборонялись шляхта та міщани, поступово перетворювались в живописні руїни, а замковий терен став звичайною міською територією.