Мулярські роботи шостого будівельного періоду, на відміну від попередніх, виконувались не в готичній, а в порядовій системі кладки. Саме порядова кладка дає можливість легко визначити її обсяги на фасадах В’їзної башти, як от: закладку давніх воріт і хвіртки, облицювання підніжжя стін зовні й нового проходу в цоколі, спорудження нової надбрамної арки та підсилення двома потужними контрфорсами головного фасаду башти. Спорудження останніх було викликане зниженням валу на вході та загрозою зсуву башти в рів від зливових і талих вод, як це ледве не трапилось з північним муром.

Старі кутові контрфорси Любарта частково увійшли до обсягів нових. Розібрання собору Івана Богослова, в якому ще донедавна зберігались земські та каптурові актові книги, й знищення пожежею владичого двору, в минулому резиденції земських судів, спричинило перенесення цих функцій до будинку повітової канцелярії, що підвищувало роль гродського суду як адміністративно-судової установи.

Концентрація адміністративно-судових функцій на фоні втрати обороноздатності Луцького замку приводить чи не до повного розуміння під терміном «Замок» адміністративно-судової установи повіту і воєводства, а не власне оборонної споруди, яку іноді називають фортецею.

Свідченням цього є тогочасний вислів «мурована замкова фортеця» (не замок, а фортеця, належна до Замку як до державної урядової установи), наведений у скарзі луцьких міщан люстраційній комісії у 1789 р. » Відсутність древнього собору і єпископської резиденції, на місці яких, за словами О. Левицького, запанувала «мерзость запустения», вказували на втрату Замком функцій духовної столиці серед греко-католицької пастви. її єпископ, приїжджаючи до Луцька з рожищенського маєтку, не мав навіть де заночувати і зупинявся в католицьких кляшторах.

Подібною була ситуація і в Окольному замку. Коли ще в 1765 році люстратори зауважували дуже багато шляхетських дворів, то 1789 року тут також віяло пусткою.

Серед порожніх плаців та монастирських і кафедральних споруд вони нарахували лише 11 двориків шляхти.

Важливо, що вся забудова Окольника подається ними в загальному списку будинків міста Луцька, отже його територія втратила свій привілейований стан і фактично прирівнялась до міської.

Зауважене нами нівелювання різниці між рядовою міською і шляхетською замковою територіями знайшло своє законодавче вираження і на прикладі суспільства.

Згідно з законом, підтвердженим конституцією 1791 р., міщани в Речі Посполитій здобули шляхетські права. До луцького староства 1789 р. належали лише села Голишів й Красне.

Сума всіх доходів від міста і обох сіл на Замок становила понад 995 злотих на рік. З неї після витрат на утримання бурграбія замкового, голишівського урядника та на інші потреби залишалось 750 злотих, четвертину яких необхідно було сплатити до державного скарбу.

Села Радомишль і Суховоля, здавна відчужені за ленним правом, не належали Замку.

В приватному володінні шляхти перебували й маєтки Луцького ключництва: Кульчин, Гнідава та Свіж.

Поза останньою люстрацією, з коротеньким описом Замку та повним переліком житлових і громадських будівель міста, поза нашим аналізом цього документа залишились надзвичайні суспільно-політичні події, що відбувались 1789 року на Волині, а також не відзначена роль в них луцького замкового уряду і руської греко-католицької церкви.

Відомі в історичній науці як «волинська тривога, вони, скоріше за все, з ідеологічних міркувань, до цього часу об’єктивно не висвітлені, хоча всі документальні джерела, що їх супроводжували, збережені.

Досить докладно ці події відобразив у своїх записках їх учасник, уніатської луцької капітули Феодосій Бродович, дворик якого люстратори відмічають поблизу монастиря бригіток в Окольному замку.