Основний зміст «волинської тривоги» полягав в надуманій католицькою шляхтою підготовці повстання місцевим населенням, яке ніби мало розпочатись з кривавої різанини поляків і євреїв в день Христового Воскресіння. Як контрзаходи створеною Комісією Порядку з використанням військового ополчення і регулярного війська, гродськими, земськими і магістратськими судами проводились масові арешти (пилипонів), уніатських священників та селян. При їх допитах шляхта вдавалась до всіляких насильств, тортур, погроз й 1 залякувань, використання явно брехливих доносів і намовлянь з метою зведення особистих рахунків, а також особистої наживи шляхом прямого пограбування обвинувачених.
В страшному хаосі дикого розгулу польської шляхти на Волині сотні невинних людей були ув’язнені й засуджені, десятки страчені на міських майданах чи померли від знущань у в’язницях.
Особливо постраждала українська греко-католицька церква, загарбання маєтків якої стало ласою приманкою для наклепницьких звинувачень її представників в підготовці бунту.
На адресу луцького уніатського єпископа Стефана Левинського лунали відкриті погрози шляхти, коли він дозволив собі затримку з розстригом священиків, засуджених до смертної кари.
Луцький гродський суд, на який пізніше покладались основні права у винесенні вироків, чи не через ревного католика суддю Згурського, мало чим виділявся в дотриманні законності ведення справ в період «волинських тривог».
Замкова в’язниця була переповнена людьми, котрі десь-щось за чаркою сказали, не ночували вдома або пускали на ніч заїжджого купця, просто вітались з кимось за руку чи жартома ткнули когось пальцем в живіт.
В духоті, бруді й смороді безневинні тижнями, а то и місяцями чекали на вирішення своєї долі. За незаконно засудженого до смерті городищенського священника суд отримав догану сейму.
Проте в порівнянні з кременецьким, де суддею був брат луцького судді Ян — такий же ненависник русинів, і Володимирським — в нечистих руках підстарости Йосипа Заленського — грабіжника підсудних, луцький гродський суд, очолюваний підстаростою Леоном Гулевичем, став установою, яка виправдовувала переважну більшість заарештованих Порядковою Комісією та іноді вже засуджених до смертної кари іншими судами.
Ним же ставилися вимоги дотримання законності кременецьким судом.
Постановою луцького замкового уряду за жорстокі злодійства був усунутий з посади пихатий хабарник воєводський слідчий пан Яків Костренський. Однак, слід думати, що ця ознака замкових урядовців була не тільки показником їх вищого рівня професійності, а й вказувала на присутність у їх складі місцевого українського елементу, хоча б в особі підстарости Гулевича, людини високоосвіченої, який мав тісні стосунки з видатним державним діячем і філософом Г. Колонтаєм.
Подібне ми спостерігаємо і в луцькому магістраті, який відмовився брати участь в кривавих розправах над безневинними.471, навпаки, там, де перевага польського елементу була значною, як-то в земському суді чи на місцевих сеймиках, відмічаються постійні протиправні акти. Так, земський писар Рогозинський пред’являв свої звинувачення уніатському єпископу навіть на званому обіді в останнього.
А католицька шляхта на сеймику липня в Луцьку звинувачувала в надуманій нею ж загрозливій ситуації свого короля, який вів інтриги з російською імператрицею. Не можна з впевненістю сказати, чи це свавілля на Волині стало розплатою за різню в Умані, чи було продовженням розігрування Росією та Польщею все тієї ж української карти.