Зібранням шляхти серед основних заходів по захисту Луцька було вирішено до приїзду луцького старости Самійла Лещинського, виконуючого обов’язки коронного обозного поза межами воєводства, за губернатора Луцька обрати київського земського суддю Богуслава Яна Горайна, надавши йому виключні повноваження на укріплення міської фортифікації. Губернатор мав піддати замковій юрисдикції всіх міщан. Йому складала «повне послушенство» шляхта з обіцянкою надавати гроші, продукти і будівельні матеріали на реконструкцію і розбудову луцького вузла оборони.

Забезпечення провіантом покладалось на провіант-магістра і гарантувалось в разі відмови «грабунком» чи експропріацією панських маєтків. На з’їзді було також обрано ротмістра для командування ополченням шляхти і керівників по організації міської сторожі.

В цей же час приймається давно назріле для луцьких фортифікація рішення про знесення збудованих на валах і ровах житлових будинків з виплатою компенсацій власникам.

На фортифікаційні потреби передавались всі гроші з чопового податку та продекларовані шляхтою три тисячі польських злотих.

В місті вводився військовий суд, фактично воно було переведено на воєнний стан.

Через місяць активних фортифікаційних робіт, на черговому сеймику, проводилась ревізія стану виконання заходів по обороні Луцька. Навіть сам губернатор фортеці Луцької пан Богуслав Горайн ревізував і показав ліквіди, що не тільки воєводські, а й його власні кошти та матеріали пішли на оборонні цілі.

Особлива увага на цей раз приділялась спорудженню оборонних валів, до чого прилучались як ремісники, так і піхотинці королівської роти полковника Даннемарка.

Кошти на ці потреби в сумі 1500 злотих повинні були сплатити луцькі міщани. А 14 грудня, на останньому в 1667 р. сеймику, відмічались успіхи «дозорця уряду» пана Горайна в будівництві луцьких укріплень: «так в мурах відновлених, як і в валах висипаних» і висловлювалось до нього прохання «завершити свою невтомну працю.

Так в критичний момент загрози своєму пануванню українська шляхта пропольської орієнтації протягом досить короткого часу організувала і забезпечила перетворення Луцька в місто-фортецю.

Для нас особливо важливою є та обставина, що при цьому було реставровано фортифікації Луцького замку.

Хоч використані нами документи більш політичного характеру і тому не конкретизують місць та об’єктів робіт, проте сам факт їх проведення вони підтверджують.

Безперечно, що це стосується і Замку, який єдиний із оборонних споруд Луцька був мурованим, і саме про відновлення його мурів, на нашу думку, згадує сеймиковий акт. Таким чином, були виконані ті роботи, до проведення яких закликали уряд, інвентарні ревізії та сеймики впродовж більшої частини XVII ст. Архітектурні обстеження мурів дозволяють без особливих труднощів визначити об’єми робіт пізньої осені 1667 року, які складають п’ятий будівельний період Луцького замку.

Жовтий колір поверхні фасадної цегли з повною відсутністю сіро-зеленого з оплавленням пере випалу та збережені залишки тиньку є його характерними візуальними ознаками. Причиною о тинькування новозаведених ат-тикових завершень В’їздової й Стирової башт, а також реставрованого гребеня північного муру, очевидно, стало повторне використання цегли з руїн князівського палацу, які в люстрації 1658 року згадуються як «суцільне високе мурування, де накати і склепіння попадали додолу.

До думки про повторне використання матеріалу з палацових руїн спонукає наявність в кладці цього періоду двох основних типів цегли XIV і XVI ст. ст., ідентичних матеріалові палаців Любарта і Фальчевського, а також знахідка фрагменту палацової черепиці в розчині кладки аттика Стирової башти. Подібним чином були використані палацові кам’яні наличники для облицювання розширених вікон тих же башт.