Татарські тривоги змусили старостинський уряд і місцевих князів та шляхту хоча б трохи подбати про оборону Замку. В лютому 1618 р. при передачі староства молодому князю Альбрехту Станіславу Радзивіллу на В’їздовій башті вже стояли дві гармати, недавно прилаштовані до лафетів. Знайшлось в Замку і одинадцять гаківниць з необхідним боєзапасом пороху та куль.

Проте стан замкових фортифікацій та споруд на його території бажав бути значно кращим.

Всі дерев’яні конструкції як Верхнього, так і Окольного замку згнили, осипались і вимагали негайного відновлення.

По мосту до Замку можна було пройти лише пішки. Міські мости, скоріш за все були не в ліпшому стані, бо з Гнідави і Красного до міста діставались човнами або шляхетськими па-ромами.

Два підгнилі будиночки — повітової канцелярії і гродських судів — біля руїн колишнього палацу й стара похилена пушкарня, котра ось-ось мала завалитись, репрезентувати державні споруди Верхнього замку. Про стан Окольного замку красномовно свідчила обшарпана напівзогнила похилена В’їздова вежа з надсіченими ворітьми без взводу.

На його території господарювала місцева свавільна шляхта і отці-єзуїти. Шляхетською дворовою забудовою було самовільно зайнято два замкових плаци перед мостом Верхнього замку.

На плацу, де колись стояла замкова башта для допиту злочинців, виріс двір луцького підсудка Андрія Загоровського (після ремонтів і добудов його будинок існує сьогодні як пам’ятка архітектури «Дім Пузини»), а плац навпроти, де страчували засуджених, був зайнятий двором Адама Рудецького.

Шляхта поширила межі своїх дворів в Окольнику, зімкнувши їх з замковими мурами так, що деякі башти вже стояли в їхніх дворах, а в одній з них князь Юрій Пузина навіть влаштував собі помешкання.

Значну ділянку замкового терену на придбаних і подарованих плацах зайняли будівництвом колегіуму і костелу отці-єзуїти. Перейшов за посередництвом Миколи Семашка у власність доктора медицини Андрія Марцишевського і замковий плац на згарищі перед ворітьми Окольника, де колись стояла пушкарня і інші замкові садиби, а такий же плац навпроти було зайнято новозбудованим шпиталем для убогих.

Проте розгорнуте приватне й церковне будівництво в Окольному замку мало і свою позитивну сторону.

Лінія дерев’яної частини замкових укріплень над Глушцем поступово замінюється цегляною дворовою забудовою Загоровських, Острозьких, Троїцької кафедри, а 28 городень дерев’яної стіни поміж Воротньою і Чарторийських баштами уфортифіковано мурами єзуїтського комплексу, по західному фасаду яких влаштовано оборонні бійниці.

Фізичний стан Луцького замку в 1618 р. був відображенням його економічного становища. Дещо раніше було відлучено за дожиттєвим правом Дмитром Гулевичем замкове село Голишів, а Радомишль — за ленним правом забраний белзьким воєводою паном Прусиновським.

Залишилось тільки одне село — Красне, з якого на замкову службу відправлялись восьмеро бояр з листами, а на старостинських городах працювало 17 городників.

В зв’язку з пожежею зовсім припинились замкові прибутки від оподаткування прибутків міських.