Володимирський собор
Останні публікації

Роздача і самовільне захоплення державних сіл

Роздача і самовільне захоплення державних сілРоздача і самовільне захоплення державних сіл та волостей привели до того, що з належних Луцькому замку в 1545 р.- тринадцяти, а в 1552 р.- восьми сіл на кінець XVI ст. залишилось тільки три села. Скорочення феодальних володінь вело до занепаду замкового господарства і втрати засобів профілактики укріплень, створення запасів продовольства й коштів на утримання службового апарату, закупівлю зброї тощо.

Нерідкі пожежі в Замку і місті, наслідки яких згадуються в описах XVI ст., завдавали таких руйнувань, піднятись з яких обезкровлений Замок вже не міг. Після земських реформ 60-тих років ми спостерігаємо, що адміністративно-судова функція Луцького повітового замку стає основною і визначальною.

Замкові споруди, приміщення башт використовувались, ремонтувались і пристосовувались виключно для потреб адміністративно-судових служб. Суб’єктивними причинами занепаду оборонної функції всіх державних замків того часу взагалі були зловживання старост та урядників, які мало турбувались про справність укріплень, потурали панам, зобов’язаним до ремонту замків, обертали на свою користь доходи, призначені на їх утримання.

Одним із шляхів до подібних зловживань було поєднання двох, а іноді й трьох урядів однією особою.

Вже згадуваний луцький ключник Петро Загоровський одночасно займав посади городничого та мостовничого.

Він не тільки отримував з них певні доходи, а и вміло використовував для пограбування сіл та маєтків шляхти.

Натомість стан замкових городень і мостів ревізори виявили незадовільним. Проте раніше,- оповідали лучани ревізорам,- був окремо городничий і окремо мостовничий під управою і наглядом старости; кожний з них беріг свій уряд, і Замок був добре справлений.

Тимчасовий поділ цих урядів у 60-х рр. між Кирилом Зубцевським та Іваном Борзобагатим ситуацію вже поліпшити не міг. Подібне становище було і з воротньою сторожею Замку.

Коли староста найняв двох сторожів, то ключник, котрий з свого боку повинен був найняти ще двох, не зробив цього, не давши забезпечення хлібом і грішми. В результаті воротні, як скаржились міщани, були на своїй волі — хотіли стерегли, а хотіли — ні, пиячили та ночували в місті, залишаючи ворота Окольного замку напризволяще, а за таких обставин вже важко було комусь забороняти вхід до Замку, бо заборона могла обернутись погано для самих охоронців, що і трапилось з боку князя Буремльського, який так вдарив сторожа.

Отже, після останньої більш-менш ефективної спроби відновлення обороноздатності Луцького замку між 1545 і 1552 роками в наступні десятиріччя він поступово і невідворотно втрачає свою оборонну функцію.

Комментарии запрещены.