Визвольна війна українського народу 1648-1654 років не залишила помітного сліду в історії Луцького замку, як, в свою чергу, і Замок не відіграв в ній якоїсь важливої ролі. Впродовж війни замковий уряд, очолюваний старостою Дмитром Корибутом Вишневецьким намагався, виконувати свої функції, однак в умовах збурення загальнонародного гніву їх ефективність була слабкою. Гродські актові книги фактично лише фіксували масовий вияв свавілля «покозачених» міщан і селян Луцького повіту.
Безпорадність повітової і воєводської адміністрації спостерігається і в організації охорони границь воєводства. Так, в травні 1649 р. сеймик прийняв рішення про збір посполитого рушення на 5 червня,2 пізніше розповсюджується універсал луцького підкоморія Григорія Четвертинського про збір на ЗО червня, а вже по цьому король Ян-Казимір орієнтував волинську шляхту аж на 16 липня.
І це незважаючи на те, що в серпні 1648 року під час збору шляхти під Луцьком на її очах повстанська ватага в декілька сот людей без усякого опору захопила столицю воєводства, включаючи й Окольний Замок. Подібний збір шляхти поет Данило Братковський відобразив в своєму вірші «Посполите рушення»: Немає грошей найняти жовніри?
В похід рушаймо, бебряні ковніри!
Злота в нас досить, та жаль віддавати, Треба на битву самим вирушати.
Тільки ж рушаймо усі до одного!
Ні, знайдем блазня, знайдем дурного. Один за себе, а другий за брата, Третій за батька — і війська багато.
А поки мазур візьметься за списа, Вже у русина макітра вся лиса.
Цього тривожного часу стає очевидним, що роль і значення замків взагалі, особливо тих, що не знайшли свого фортифікаційно-конструктивного розвитку в нових умовах, виявилась незначною.
Війна, основні битви якої відбувались на відкритих місцевостях, це наочно довела.
Після неї основну увагу почали приділяти укріпленням міст взагалі, а не лише цитаделям-замкам.
Ця обставина відмічена нами на прикладі міста Луцька і Замку. Якщо 1645 року на волинському сеймику ще ставилось питання про піднесення з руїн і реставрацію Замку, то в інструкції послам на варшавський сейм 1652 р. основний наголос робиться на зміцненні оборони міста Луцька та обов’язках старост дбати про захист і укріплення всіх волинських міст взагалі.
Перші прояви такого перегляду оборонної стратегії знаходимо ще в королівських привілеях 1620-х років луцьким цехам, в яких останні зобов’язувалися мати на оборону міста всіляку зброю: гармати, гаківниці, мушкети, рушниці, порох та кулі до них. До цього ж часу відноситься лист старости Харленського до луцьких міщан, аби збирали складчину на закінчення міських валів для оборони Луцька від татар.