На території Луцького замку поряд з вищими місцевими органами світської влади з давніх часів мала свою резиденцію і духовна влада. Ще всередині дерев’яного гроду було зведено церкву Івана Богослова, яка в XIII в. вже називалась соборною і вважалась святинею православного населення Волині.
Сучасними археологічними розкопками розкрито муровану князівську гробницю домонгольського періоду, яка, за дослідженнями Б. Сайчука, належала Ізяславу Інгваровичу.
Висновок зроблено за ознакою наконечника татарської стріли, що застряг під скроневою кісткою черепа з гробниці.
Ізяслав же загинув в 1223 році на річці Калці, рятуючись втечею до Дніпра, і у випадку смерті чи тяжкого поранення мусив бути доставлений до Луцька своїм дядьком Мстиславом Німим.
Як свідчать документи й останні дослідження, некрополь вищих світських і духовних осіб розміщувався в межах церкви й каплички що примикала до неї, а також зовні — впритул до їх апсид.
Більш широкий терен поміж двором владики, церквою та Стировою баштою займав цвинтар соборних священнослужителів і прихожан. Церква володіла значною частиною замкової території, право власності на яку неодноразово підтверджувалось князівськими грамотами.
Ця територія під назвою зберігалась за нею і в XVI ст. Соборна замкова церква була також головною в Луцько-Острозькій та іменувалась в документах «столєчной Луцкой».
Ми вже відмічали роль луцького храму в місцевому судочинстві,- під його склепіннями приймались присяги і затверджувались клятви, а в притворі відбувались судові засідання і зберігались актові книги.
Храм був досить відомим і в навколишньому світі. Воскресенський літопис в списку визначних міст Русі не забуває відмітити церкву святого Івана в Лучеську Великому на Стиру, а московські митрополити висвячують тут єпископів на інші єпархії.
Та й вселенські патріархи, прямуючи до Москви, не обминали Волині.
Титул луцького владики — екзарх патріарший Південно-Західної Русі — надав одному з його носіїв — К. Терлецькому можливість відіграти провідну роль в підготовці та втіленні церковної унії 1596 року.
Найбагатша на Україні Луцька єпископія, володіючи багатими маєтками, дворами і грунтами з осідлими на них людьми, теж була великим феодалом.
В Луцькому і Володимирському повітах їй належало 4 містечка, 34 села і два добре озброєні замки, по відношенню до яких соборна замкова церква та й, власне, сам Замок, були не лише духовною, а й адміністративно-судовою столицею. Тому не дивно, що разом з собором Луцький замок називається в той час столицею луцької єпископи.
За рахунок певних доходів з феодальних володінь владика ремонтував та озброював одну з веж Луцького замку, яка отримала назву Владичої, а також брав участь в утриманні укріплень Окольного замку, на терені якого здавна діяли чотири православні храми: святих Дмитра, Петра, Якова, Катерини.
Між собором Івана Богослова та Владичою баштою Замку лежав широкий владичий двір із спорудами різнофункціонального призначення, опис яких ми подавали вище.
При соборі діяла Рада вищого духовенства — Крилов, або капі тула,» очолювана єпископом — найвищим ієрархом Луцької єпископів. В умовах ослаблення влади патріарха і митрополита становище владики в межах його єпархії було досить самостійним і незалежним.
Він разом ‘ з крилосом висвячував священиків і дияконів, ієромонахів та архімандритів, а також розглядав питаннях чистоти віри духовенства і прочан. В своїй діяльності духовні отці покладались на церковний статут Ярослава Мудрого, підтверджений 1493 року великим князем Олександром.
» Луцький соборний крилос, поряд з адміністративними функціями релігійного органу управління, виконував і роль суду на підлеглій території.
При цьому луцький єпископський суд користувався правом недоторканості, підтвердженим ще князем Любартом.
В юрисдикції суду були всілякі справи підданих, слуг і людей, що сиділи на землях владичих, а також справи духовних осіб, пов’язаних з церковною службою та урядами. Прерогативною була роль духовного суду в шлюбних справах.
Особливої ваги набувало для багатих прихожан укладення чи розірвання шлюбу, що мало неабияке майнове значення. Помітну роль в адміністративно-судових справах єпископії відігравав протопоп церкви Івана Богослова, який відав владичою канцелярією.