Володимирський собор
Останні публікації

Центр політичної консолідації шляхтичів Волині

Центр політичної консолідації шляхтичів ВолиніЛіквідація в середині XV ст. обласних князівств Литовської держави не означала повної втрати їх політичної самостійності. І в другій половині XV і протягом першої половини XVI століть давні князівства зберігали за собою права певної обласної автономії.

В юридичних пам’ятках того часу надовго утримуються поняття землі Полоцької, Вітебської, Смоленської, Волинської і т. д. Права областей, обумовлені особливостями їх історичного розвитку, закріплювались уставними грамотами-привілеями, які певною мірою мали договірний характер. Одна з найважливіших умов уставних грамот полягала в тому, що великий князь зобов’язувався не порушувати прав області, зберігати їх «вічно і непорушно».

‘ Уставні грамоти підтверджувались кожним наступним господарем.

Зокрема, в привілеї Волинської землі на «правд і волкность», покладеному волинськими феодалами перед молодим господарем Сигізмундом Августом, вказувалось на його підтвердження королями і великими князями Сигізмундом І та Олександром.

А надав першим цей лист-привілей волинським князям, панам і землянам з підтвердженням права їх землі ще король і великий князь Казимір IV. Практика федеративного (земського) устрою Великого князівства Литовського особливо добре помітна на прикладі густо залюдненої Волині — найбільш аристократичної з українських земель. Політична самодіяльність Волинської землі проявлялась як в займанні посад вищими класами, так і в їх участі у призначенні обласної адміністрації.

Місцеві уряди, включаючи найвищі посади — старости луцького, маршалка волинського, і старости володимирського і кременецького, переважно отримувались членами волинських княжих та панських родин, а нижчі уряди посідало місцеве боярство. Вибори адміністрації передбачали відповідні з’їзди, так звані сейми.

На сеймах, що збирались в столиці Волинської землі — Луцьку, княжата і пани разом з ‘ єпископами та високими урядовцями, з власної ініціативи чи за дорученням верховної влади, влаштовували різні справи, давали пояснення відповідно у спірних питаннях. Під проводом маршалка Волинської землі сейми були апеляційною інстанцією для місцевих судів.

Серед посадових осіб на обласних сеймах князі, пани і земляни вибирали ігумена найбільш знаменитого на Волині Жидичинського монастиря.

Згідно з привілеєм на з’їзді передбачалось сеймове визначення розподілу між шляхтою великокнязівських субсидій на воєнні витрати. Навіть умови військової служби, що визначались на великому вальному сеймі всіх земель Великого князівства Литовського, початково намічались на обласних сеймах.

Так, луцький владика за подарований йому в 1508 р. маєток був зобов’язаний посилати «не служку зємскую» своїх людей проти всякого ворога, відповідно до рішення сейму землі Волинської. Як нерегулярно діючі установи сейми Волині існували наприкінці XV — у першій половині ХУІ ст. Особливо часто обласні сейми вирішували питання судочинства, такими були луцькі з’їзди 1527, 1531, 1536 років.

Варто відмітити також значення сеймів, поряд з урядовими заходами першої пол. XVI ст., в консолідації шляхетського стану, у відокремленні його від нижчих соціальних груп — заможних міщан і селян.

В цьому плані важливою була перевірка наявного складу шляхти, здійснена при описах замків 1545 і 1552 років.

На сейм, передуючий ревізії Луцького замку 1545 року, для складання реєстру шляхти з’явилось 162 особи князів, панів і землян, причому, як відмітили ревізори, цей список був далеко не повним.»

Комментарии запрещены.