В цілому ж про загальний прибуток з Луцького господарського домену можна судити з грамоти Сигізмунда-Августа 1546 р., якою надавались старості А. М.Сан-гушкові-Коширському уряди ключника, городничого і мостовничого, з умовою, що той з усіх перелічених урядів на господарський скарб буде давати 100 золотих червоних і 300 мац жита щорічно. А загальну вартість Гнідавського двору відобразила його заставна ціна в 1000 золотих, яку надав королю на ведення і війни з Москвою Іван Чаплич-Шпановський у 1566 році. Серед трудового населення господарського домену, приписаного до Луцького замку, розрізнялись такі категорії: підневільна челядь Гнідавського і Красненського дворів, тяглі селяни, податково-відробіткові селянські дворища, слуги замкові та люди спеціальних служб.
Дворова челядь складала початкову робочу силу князівського господарства, завдяки якій воно і зародилось у Великому князівстві Литовському.
Джерелами появи челяді були: купівля, полон, природне народження, шлюб з невільним та видача з головою позивачу за скоєний злочин.
Великокнязівська челядь, крім робіт у полі, виконувала також роботи в домашньому та дворовому господарстві.
Утримувались челядники «місяччиною», яка відпускалась їм з господарського двору у вигляді хлібних припасів. У 1552 р. на Гнідавському і Красненському дворах нараховувалось всього 15 осіб підневільної челяді.
В 1545 р. з 124 селянських дворищ приписаних до Замку сіл, 88 були податково-відробітковими, тобто виконували загальні повинності і платили натуральні й грошові податки; 14 дворищ села Рудники (нині Маневицького р-ну) не несли ніяких повинностей, крім того, що виробляли залізо з місцевої болотної руди і поставляли на Замок та його двори залізний інвентар; 13 дворищ були службовими, з них одне конюшенне в с. Козлиничі, мешканці якого доглядали за кіньми королівської стайні.
Інший доменний люд називався слугами замковими, вони, володіючи невеликими наділами, виконували «службу замкову»: воротню, сторожову та кінну поштову — розвозили листи і відомчі документи повітового уряду; 9 двориш були тяглими, які виконували всі необхідні роботи в сільському господарстві Луцького замку, а також, за розпорядженням старости, несли підводну повинність.
До Замку були приписані одинадцять рибалок і три городники та ще існували на початку XVI ст. господарські бобровничі. Замкові рибалки, рудники, городники і бобровничі відносились до людей спеціальних служб, бо виконували тільки свої професійні повинності.
З 1552 року, після втрати Чернеч-городокської волості та деякої реорганізації господарства, до Луцького феодального замку належало лише 68 селянських двориш, з яких тільки чотири, на Красному, були службовими; при цьому вони, крім доставки листів за 12 миль, ще й давали людей до господарства.
Дванадцять дворищ в кількості 40 димів, були рудничими з с. Солтисово; городників налічувалось вже 7 чоловік, в їх числі і Василь «прихожий». Всі інші дворища були податково-відробітковими.4 Замкові рибалки, як професійна група, існували до кінця XVI ст., проте вже 1552 року відмовлялись виконувати до дня Св. Миколая свій «плат» на Замок у 8 коп грошей, тому що князь Іван Масальський, луцький владика і жидичинський архімандрит, забороняли їм вилов риби на великих ділянках ріки Стир від Торговиці до Рожищ, де русло проходило повз їх феодальні володіння.
В цілому ж, виходячи з обсягу податків та повинностей згаданих вище селянських господарств, можна припустити, що ступінь їх експлуатації Луцьким феодальним замком був порівняно невисоким. У всякому разі він дозволяв селянам успішно вести своє власне господарство.
Так, у пограбованих луцьким старостою селян Радомишля зустрічаємо різну худобу і птицю: коней, корів, волів, свиней, гусей, курей, а також запаси зерна: жита, пшениці і проса.