Становлення державного повітового замку і реконструкція окольника

Становлення державного повітового замку і реконструкція окольникаЛіквідація автономії не призвела до відчутних змін в суспільному укладі Волинського князівства. Великий князь Литовський Казимір вже від свого імені наділив, а фактично підтвердив права волинської шляхти на вислужені у Свидригайла великі маєтності.

Так, тільки один з них, Олізар Шилович, поновив привілей на володіння селами Сирники, Любче, Горохів, Губин, Марковичі та присілками Підлісці, Доросині, Повурськ. Панам і шляхті було залишено широке поле діяльності в управлінні волинською землею шляхом наділення їх відповідними урядовими посадами.

Луцький замок, хоч і перейшов у власність нового господаря — великого князя Литовського, але й надалі продовжував перебувати у віданні попереднього старости пана Немири, як офіційного намісника від Литви. Після нього, до останнього десятиріччя XV ст., луцьке намісництво справляли: староста Михайло Монтовт(ович), в майбутньому каштелян троцький, староста Іван Хоткевич, пізніше — воєвода київський, староста луцький і маршалок землі Волинської Олізар Шилович Кирдеєвич, син Гаврила Кирдеєвича, члена Ради Свидригайла, староста луцький і маршалок волинський Петро Янович Монтигердович, в майбутньому воєвода троцький.

Діяльність цих вельмож та їхній вклад в добробут Луцька залишається поза увагою джерел, за винятком того, що Іван Хоткевич і Олізар Шилович вводили нові мита і повинності міщанам, відмінені спочатку Казиміром, а потім Олександром Казиміровичем».

В цілому цей період складає враження патріархальної дрімоти, що нею була оповита уся Волинь. Проте в останні десятиріччя XV — перші роки XVI ст. патріархальний спокій був порушений чередою татарських вторгнень.

Кримське ханство, опинившись під васалітетом султана, перетворилось в інструмент втілення геополітичних намірів Османської імперії.

Турецько-татарські набіги повторювались в 1489, 1491, 1493 роках.

Восени 1494р.

татари спустошили Поділля і розбили поляків під Вишневцем. Року 1495 орда сплюндрувала Володимир-Волинський.

А напад на руські землі в 1498 році навів острах на цілу Польщу. Татарські загони почали проникати за Прип’ять до областей корінної Литви, тому значення волинських замків, як оборонних форпостів держави, різко зросло.

На початок 1494 р. маємо свідчення, що луцький староста і маршалок волинський князь Семен Юрієвич Гольданський із своїм намісником Богданом Волошиним форсують заходи по укріпленню Луцького замку та ремонту міських мостів. Сам великий князь Литовський Олександр, надаючи 1497 року магдебурзьке право Луцьку, застерігає міщан в час ворожої навали обороняти місто, а в разі необхідності згуртуватись у Замку і чинити спротив до останнього.

Староста князь Гольшанський з князями Острозькими та служилим землянством протягом 1490-х рр. давали відсіч ординцям, які нерідко змушували захисників Волині закриватись в замках і безпорадно дивитися на довколишню руїну.

Особливо посилились турецько-татарські напади з початком литовсько-московської війни 1500-1501 рр., в якій брали участь волинські хоругви. Ще в початковій її хвилі москвини беруть у полон гетьмана К. І. Острозького, внаслідок чого гетьманом призначається СЮ. Гольшанський, а посаду луцького старости номінально обіймає брат попереднього князь Михайло Острозький.

У 1500 році 15-тисячна орда спалила Луцьк і ще декілька міст Волині. Багато жителів загинуло, чимало забрано в неволю.

Виявивши неспроможність в умовах московської війни організувати відсіч турецько-татарським нападам, великий князь Олександр 1500 року дає Кримському ханству ганебну згоду на збирання поголовної данини-ординщини (по 3 гроша з людини) в Київській, Волинській і Подільській землях.

Це дозволило хану Менглі-Гірею дивитися на українські терени як на власний улус, а в ординських беїв з’явилася зручна мотивація до грабіжницьких нападів, від яких постраждав і Луцьк 1502 року.

Звичайно, жахлива ситуація вимагала рішучих заходів з боку держави в плані оборони та укріплення міст, і Луцька зокрема. У привілеї великого князя Олександра 1503 р. на звільнення обивателів Волині від воловщини з причини татарського розорення, ми знову бачимо на посаді луцького старости і маршалка