Луцький замковий уряд, крім адміністративно-господарської, виконував також судову функцію в повіті. Так званий гродський, або старостинський, суд Луцького замку до проведення в 60-х рр. XVI ст. земських реформ розглядав від імені великого князя фактично всі категорії судових справ і виносив по них свої вироки. Юрисдикції гродського уряду, очолюваного старостою, підлягали не лише селяни державних володінь та населення феодальних юридик в містах, але й вся повітова шляхта.

Про це заявляє уставна грамота-привілей, видана шляхті і духовенству ще на початку XVI ст. Волинський привілей, декілька разів шдтверджувании верховною владою, звичаєве місцеве право і, в певній мірі, Литовський статут 1529 р. були джерелами судовлаштування на цей час у Луцькому повіті та Волинській землі в цілому. До складу замкового суду, крім старости, входили: його заступник — підстароста, дяк замковий, який виконував обов’язки писаря, і суддя.

В середині XVI ст. за староства А. М. Сангушка-Коширського підстаростою був Остап Сокольський, дяком Роман Перевиський, гродським суддею — Григорій Данилович.

Цього часу швидко зростає кількість судових справ, що викликало збільшення штату суду, зокрема гродських суддів до двох осіб, та росту числа різних помічників-служебників. Проте судді гродського уряду виконували лише роль юристів-консультантів, а останнє слово по вирішенню судової справи завжди було за старостою чи його заступником, в компетенцію влади яких входили судові установи.

Тому природно, що окремі судові постанови виносились взагалі без участі суддів, а особисто старостою за згодою присутніх в суді двох-трьох осіб князівського чи панського стану.

Часом навіть великий князь відсилав спірні справи волинської шляхти до луцького старости, аби той розсудив обидві сторони.

В розпорядженні старостинського суду був штат урядників із бояр господарських та слуг замкових, які виконували роль свідків — віжів, і урядових виконавців — децьких.

Оплата спірними сторонами судів, пересудів та виписок судових рішень була однією з статей доходів замкового уряду.

Апеляційним судом волинської шляхти в дореформений період був суд маршалка Волинської землі — військового начальника волинського ополчення. Маршалок розглядав також справи про пограбування і розбій, що цілком співпадало з його важливою адміністративною функцією вищої поліції.

До доходів маршалка належала половина коштів від пересудів та мостове мито в Луцьку. При значних труднощах у вирішенні важливих справ замковим та маршалківським судами, з розпорядження чи дозволу великого князя, збирався місцевий сейм — з’їзд світських і духовних землевласників Волині, який мав дати пораду судам у розв’язанні тяжб згідно з традицією.

Так, на луцькому сеймику 1527 р. у звичаєвому праві відшукувались прецеденти для вирішення земельного спору між феодалами.

В 1536 р. господар наказує своїм волинським урядникам скликати сейм в Луцьку, на якому виявити і покарати розбійників та взяти присягу з шляхти, що не буде переховувати в себе злодіїв і грабіжників.

Такі сеймики збирались, як правило, у Луцькому замку. Після напруженої боротьби за розширення соціально-політичних дворянських привілеїв в 60-х рр. XVI ст. загальнодержавні сейми під тиском шляхти, підтриманої великокнязівською владою, прийняли ряд постанов, які зрівнювали шляхтичів в правах з магнатством.

Перш за все це стосувалося введення загальних виборних шляхетських судів.

Попередня постанова, виголошена 1564 року на Белзькому сеймі, вимагала поділу судових справ замкового уряду між гродським, земським і підкоморським судами. Після проведення цієї постанови в життя Литовським статутом 1566 року, кожен з судів почав розглядати лише свою категорію справ: гродський — кримінальні, земський — цивільні, підкоморський — поземельні.

Таке обмеження судочинства замкового уряду зовсім не означало зменшення правних функцій Луцького замку, які, навпаки, активізувались вже в кількох руслах. Адже віднині Замок стає резиденцією всіх категорій судів, штат яких і кількість справ до розгляду значно збільшились.

В цьому ми переконаємося, ознайомившись з діяльністю цих судів.