Незважаючи на те, що фортифікаційні роботи, покладені на шляхту, здається, дещо уповільнюються, проте в комплексі з іншими оборонними заходами вони зміцнили оборону міста. Коли 1508 року татари спробували захопити Луцьк «з наскоку», то наштовхнулися на жорсткий і ефективний опір.

Особливо відзначились піхотинці ротмістра Лукаша Моравця. Багаточисельний татарський загін змушений був рятуватися втечею, залишивши на бойовищі попід стінами Луцька півтисячі забитих і тяжко поранених.

Кількасотенний загін Моравця складався, ймовірно, з найманців, про це свідчить чин ротмістра та явно чеське походження командира. Інституція намісників-старост включала декілька нижчих урядів, або відомчих органів.

Так, всі державні маєтки і землі були зведені до управління одного відомства — Луцького ключа, на чолі з ключником. Ім’я луцького ключника Андрія Федьковича зустрічаємо в документах ще в часи Казиміра Ягеллончика.

З Луцького ключа утримувались державні службові особи, надавались землі за вислугу та інші пожалування. Подібним чином була впорядкована і використовувалась для пожалувань королівська луцька конюшня.

Великі кошти надходили з луцького мита. Для догляду за міськими укріпленнями і комунікаціями були утворені державні уряди городничого та мостовничого під загальною управою старости.

Один з найдавніших луцьких городничих князь Іван Путятич, якого раніше зустрічаємо серед панів-радників Свидригайла згадується також за часів Казиміра. Великий князь Литовський за відповідну винагороду зобов’язував до служби усіх князів, панів і землян Волині.

Поступово до служби господарю був включений обов’язок утримання феодалами великокнязівських замків за свій рахунок, на доходи з сіл і маєтків, в тому числі Окольного замку і Великого земського мосту в Луцьку. Результати функціональної трансформації Луцького замку виявляються в політичному підпорядкуванні замкового уряду, як виразника інтересів місцевої шляхти, правлячим колам метрополії.

Сутність подібного політичного нігілізму влучно відмітив М. Грушевський, підсумовуючи, що «Волинська княжо-панська українсько-руська земля не бере участі ані в конспірації 1481р., ані в повстанні 1507р.

: тутешня аристократія жила своїм осібним життям, задоволена із того, що полишила їй литовська олігархія.» А Наталія Полонська-Василенко інтерпретує ці факти як свідчення низької національної та політичної свідомості української еліти.

Однак така позиція волинського панства не викличе особливого здивування, якщо ознайомитись з правами, наданими йому Литовською державою. Ще в другій половині правління Казиміра волинянам надано перший привілей, підтверджений в 1501 і 1509рр.

Року 1501 Уставною грамотою великого князя Олександра жителям Волинської землі підтверджувались всі їхні споконвічні права і привілеї, а також регулювались права державних намісників, котрі вже не могли на панів «ні датських слати, ні в в’язницю саджати, ні навіть злими словами соромити». При цьому права суду над приватновласницькими слугами і селянами, а також судова плата і головщина переходили від намісників до їх власників.

За вчинені князем, паном чи землянином державні злочини староста чи намісник могли судити їх лише за участю інших представників шляхетського стану.

Так з початком XVI ст. завершується становлення Луцького державного повітового замку, що й зафіксувала Уставна грамота 1501 року, регулюючи правові відносини між замковим урядом і місцевою шляхтою. Пізніше, в умовах постійних татарських набігів, великокнязівськими намісниками в Луцьку проводиться реконструкція укріплень Окольного замку.