Володимирський собор
Останні публікації

Пониження материкової поверхні

Пониження материкової поверхніОборонні споруди Луцька на той час, незважаючи на добру природну захищеність, слід вважати недостатньо надійними, про що свідчить неодноразове їх здобуття Казиміром». Таким чином, Любарт опинився перед суворою необхідністю подальшої реконструкції оборонної мережі Луцька і продовження будівництва мурованого замку на місці старого дерев’яного гроду. Значно стимулювала реалізацію будівничих проектів Любарта смерть одвічного суперника — польського короля Казиміра в 1370 році.

Блискавичною вправою на Володимир він повернув собі втрачений уділ, вшент зруйнувавши недобудований польський замок, і отримав нарешті довгожданний перепочинок, час і додаткові засоби для продовження фортифікаційної практики в Луцьку.

Саме від 1370 року і до смерті Любарта близько 1385 року тривав другий період його будівельної активності в реконструкції Луцького дитинця.

За архітектурними обстеженнями, до другого будівельного періоду Замку відносяться: закладка зубиів-мерлонів з підвищенням на один ярус В’їздової башти й влаштуванням над нею шатрового даху, а також заміна мурами більшої половини дерев’яної північної стіни — від цієї башти до двору єпископа та близько половини східної — від двору єпископа до південного кінця валу, на якому було закладено Стирову вежу з аналогічними В’їздовій контрфорсами по зовнішніх кутах.

Логічним було б стверджувати, що замінювались мурами стіни між дерев’яними баштами старого гроду.

Всі об’єкти другого будівельного періоду виділені стиками і поєднані аналогічним матеріалом — цеглою вже значно кращого гатунку, розмірами 28-29 см х 13-13,5 см х 8-8,5 см, технікою кладки, обробкою швів, розчином. А такий важливий мулярський «фірмовий» знак, як тонкі прорізи у вертикальних швах лицьової кладки, вказує, що цей будівельний період — справа рук однієї бригади майстрів.

Використовувана бригадою цегла вже була дещо наближена до одного стандарту і візуально мала крашу сировину та випал.

Серед неї, на відміну від першого періоду, зрідка зустрічається перевипал з оплавленими до скловидності сторонами. Нові замкові мури вінчали широкі мерлони з шілиновидними бійницями по центру.

А щоб фундаменти не зсовувались в бік пониження материка, будівельники вирівнювали їх у вигляді ступінчатих терас. Про те, що другий будівельний період належить будівельній практиці Любарта, поза архітектурними маємо і побічні документальні підтвердження.

Так, будівництво прясел мурів по границях земельної ділянки, що належить соборній л церкві Івана Богослова, неминуче мало б завдати їй якихось матеріальних чи інших втрат.

І ще одне важливе свідчення з цього приводу архітектурних обстежень. Любарт не встиг довершити будівництво Стирової башти, вивівши над її цоколем лише один ярус в рівень з оборонними мурами.

Ось так, за нашими дослідженнями, завершились два будівельні періоди в спорудженні Любартом Луцького Верхнього замку, основним результатом яких стало розміщення на розширеній території гроду споруд князівського двору-палацу, службових й господарчих будівель та заміна частини дерев’яних укріплень дитинця цегляними.

Окольний замок, що примикає з західного боку до Верхнього, залишався при Любарті дерев’яним, оскільки характеристики матеріалу і кладки залишків мурів вказують на їх значно пізніше походження. і Таким чином, напередодні литовської доби відбувається реанімація функцій Луцького дитинця, який знову зосереджує і символізує світську та духовну владу, але вже не лише одного уділу, а й потенційно Володимиро-Галицької Русі, реально всієї Волинської землі.

І хоча в грамотах Любарта ще 1379 року титул «володимирський» традиційно стоїть попереду інших26, Луцьк в тогочасному політичному житті, завдяки тим же будівничим змаганням Любарта, набуває суттєвих переваг над Володимиром.

Тому є підтвердженням і непримиренна боротьба за це столичне місто між Литвою і Польщею, яка тривала від смерті Любарта до смерті Свидригайла. Разом з тим в епоху Любарта, внаслідок перенесення столиці в Луцьк, спостерігаються зміни загальноміської структури.

Перетворення давньоруського окольного міста на Окольний замок не стало чисто фортифікаційною акцією.

Процес розбудови нової столиці в Луцьку супроводжувався витісненням з його території посадського населення, міського демосу і концентрацією того соціального прошарку, на який спирався Любарт,- князів, панів-Ради, представників виконавчої влади, господарських землян та слуг і духовних сановників.

Протилежна ситуація спостерігається у Володимирі, в зв’язку з втратою ним статусу столичного міста.

Тут відбувається зворотний процес — трансформація Окольного замку в окольне місто і заселення його території міщанами, посадськими людьми, що й засвідчують господарські ревізори 1545 року. Це були явища, що супроводжували адміністративно-територіальну переорієнтацію володарів Волинського краю.

Так, в Луцькому замку, у складі його двох частин — вишній та окольній, зосереджуються всі органи управління Волинським князівством: законодавчі, виконавчі, судові і церковні. Міський демос — ремісники, купці, рибалки, рядове духовенство та значна частина міщан, зайнята сільськогосподарським виробництвом, роз зосереджується по широкому передмістю на берегах та острівних підвищеннях Стирової заплави від Гнідави до Градної гори з посадським центром поза Перекопом Окольного замку.

Остаточне завершення цих змін закріплюється пізніше наданням місту Магдебурзького права.

Комментарии запрещены.