Опис 1552 р. та сучасні архітектурно-археологічні дослідження

Опис 1552 р. та сучасні архітектурно-археологічні дослідженняПізніше маємо вже відомості про невелику в’язницю (тарас) біля пушкарні, будинок з сіньми, збудований старостою Семашком, а також льох (холодник). Як бачимо, вся державна забудова в Луцькому замку XVI в. була досить скромною, хіба що за винятком так і незавершеного палацу, і тулилась до замкових мурів чи башт.

Дозволимо собі пригадати причину подібної ситуації, повернувшись до часів Любарта, який мурував свій Замок, дещо розширивши майже повністю зайнятий церковною забудовою старий дитинець на захід.

Отже, Любарт мав реальну можливість і повне право будувати державні споруди лише в межах розширеної частини дитинця. Якщо врахувати, що ці межі були досить незначними, то і в XVI ст. ми бачимо, що більшу частину території Вишнього замку займали мурована соборна церква Івана Богослова з цвинтарем, будівлі луцького владики і його огороджений двір.

На жаль, люстрації та інвентарі XVI ст. не подають детального опису кафедральних споруд на території Замку як таких, що не перебували у державній власності.

Лише в 1585 році, при вводі у володіння маєтками Луцько-острозької єпископії Кирила Терлецького, королівський коморник в загальному відзначив, що луцький староста О. Пронський двір владичий розібрав і своє будівництво розпочав. Поза цим на владичому плацу ще стояли світлиця, ізба чорна і дзвіниця зі дзвонами.

Пізніший документ, а саме: опис майна луцьких церков та інвентар маєтків Луцької єпископії, складений за наказом Сигізмунда III 5 липня 1607 р. по смерті єпископа Кирила Терлецького,33 подає більшу кількість і повнішу характеристику споруд владичого двору у Замку, чим відображає і будівничу діяльність покійного владики.

Згідно з описом, єпископський двір знаходився між церквою й Владичою вежою і був щільно огороджений дильованим, критим ґонтом плотом з ворітьми та хвірткою. Зліва, по входу в двір, стояв будиночок соборної челяді з келіями, пекарнею і коморою, поєднаних спільними сіньми.

З сіней цієї будівлі можна було увійти до великої церковної дзвіниці, що стояла ближче до замкового муру. За будиночком з дзвіницею, в напрямку Владичої вежі, розміщався старий житловий будинок з тесаного дуба на двоє кімнат і сіней.

Як свідчить інший документ, до переднього фасаду Владичої замкової вежі примикав високий ґанок з східцями до баштових партерових, у двох рівнях, приміщень (склепів). О. Левицький допустив помилку, асоціативно прийнявши їх за поховальні єпископські склепи.

В документах йдеться про склепінчасті приміщення, а не усипальню: «в стене замковой вежа мурованая Владьічая з двума склепами…». Тобто увійти в нижні приміщення оборонної замкової башти, яку використовував і ремонтував владика, але яка перебувала фактично в державній власності і контролювалась старостами, можна було лише через прибудований до неї єпископський ґанок.

Далі, за ґанком, розташовувалась лазня, що мала зал з котлами, лавами та піччю і сіни. Основною спорудою двору був великий владичий дім з мансардою.

Дім мав житлові кімнати з печами, зал з лавами та великі сіни з двома камінами, залишки яких відшукані археологічними розкопками С. Терського в 1992 році.

Згідно з інвентарями кінця XVI-поч. XVII ст., дім цей був збудований старостою О. Пронським для проведення сесій шляхетських повітових судів. Поміж ним і дворовими спорудами розлягалось досить широке подвір’я, крізь яке переміряли замкову територію від Воротньої вежі до східного муру королівські ревізори 1552 року.

Тут також складувався довгомірний ліс для поточних ремонтів церковних будівель.

Перед владичим домом з боку церкви стояла мала відкрита дзвіниця, а з протилежного боку, під східною стіною, знаходився мурований льох. Про цей льох поки що не виявлено інших свідчень, але він існує й досі, а характер цегли і кладки дозволяють датувати його XVI-XVII століттям.