Околиці Луцька

Околиці ЛуцькаДо Луцького замку ще з давніх часів були приписані села, що складали державну власність. В них велось великокнязівське господарство старого зразка, яке матеріально забезпечувало владу господаря в даному регіоні.

В середині XVI ст. державні ревізори відмічають лише його залишки, ще не зовсім знищені фільварковим господарством.

В умовах постійної роздачі замкових сіл за вислугу шляхті, станом на 1545 рік нараховувалось їх тринадцять, а 1552 року, після віддачі Олександру Пронському Чернеч-городокської волості, всього вісім, а саме: Гнідава, Голишів, Красне, Кульчин, Підгайці, Радомишль, Свіж та Солтисово.

Відносно цих сіл, оскільки вони економічно забезпечували життєдіяльність Замку, першочергово здійснювалась реалізація адміністративно-господарських функцій замкових урядовців.

Таким чином, замкову адміністрацію можна розглядати і як уряд феодального замку, а в приписаних до Замку селах — його феодальні володіння. Розглянемо ретельніше господарський домен Луцького замку і способи його експлуатації за участю замкового уряду.

Перш за все в околицях Луцька, на Красному і Гнідаві, були залишені двори-маєтки, які служили для утримання княжої резиденції ще від часів Любарта-Свидригайла, а можливо, й удільної Русі.

Щоправда, в XVI в. вони також потер-шли від роздачі земель та присілків різним панам.

В дворах, одному замковому, а іншому ключовому, виділялись доми-світлиці великого князя на випадок приїзду його особи, гостей чи послів або служебників високого звання. Поряд із світлицями стояли будинки, в яких проживало по декілька чоловік челяді, що обслуговували двір.

Тут же знаходились кухні, комори, льохи, кліті та лазня. У глибині двору розміщались хліви та стайні на худобу, коней і птицю, скирди необмолоченого зерна, якого налічувалось одного часу на Гнідавському дворі 195 коп снопів.

До дворів прилягали орні землі, частина яких виділялась під городину, а інша під зернові культури.

За орною землею в заплавах Стиру та його, приток розлягались широкі луги-пасовища й сінокоси. Двори утримувались на повинностях селян замкової волості.

Відробляючи 5-7 днів на рік, селяни виконували всі основні роботи: орали, сіяли і збирали врожай, випасали худобу, заготовляли сіно, будували і ремонтували дворові споруди, возили вугілля, кололи лід для лідників та ін. Кульчинські гончарі задовільняли замкові потреби в посуді, ковалі з Рудників, а пізніше з Солтисово — в залізному інвентарі, селяни з Козлиним та Брюхович відгодовували господарську худобу, яку їм приганяли з замкових дворів, до весняного продажу, а також виготовляли осі і колеса до гармат та возили каміння на ядра. Сільські теслі з Полісся постійно виконували поточні ремонтно-будівельні роботи безпосередньо в Луцькому замку.

На Замок йшли прибутки з великого млина в Голишеві, виловлювалась риба в ставах та в Стиру замковими рибалками.

Протягом певного часу високий прибуток давали боброві гони та лосині лови з Чернеч-городокської волості. Села Підгайці й Куль-чин були зобов’язані також забезпечувати всім необхідним послів з Орди.

В інший спосіб доходи з вищеназваних сіл йшли на Замок у вигляді грошових та натуральних податків, якими обкладався кожний дим сільського дворища.

Так, Чернеч-городокська волость давала на господаря 100 відер меду щорічно та інші замкові села — 74 відра і півтори копи грошей.

На старосту медової данини йшло більше 23 відер, майже 20 коп грошей, житнього зерна 13,5 колод, вівса — понад 15 колод, біля двох коп курей і десяти коп яєць, велика кількість випеченого білого і чорного хліба, пряжа та хутра звірів. На ключника з тих же замкових і ключових сіл йшло щорічної платні — десять коп грошей і копа курей та інші дрібні доходи.

Таким чином, простежується отримання феодальної ренти Луцьким замком у трьох її формах: відробітковій, натуральній і грошовій.

Звичайно, тут названо лише основні повинності та податки, які подають загальну картину експлуатації залежних селян Луцьким феодальним замком.

Опущено декотрі особисті доходи замкових урядовців, не названо дрібних і таємних, тобто самовільно встановлених доходів, що було у свій час важко зробити навіть державним ревізорам.