Володимирський собор
Останні публікації

Головний замковий урядовець

Головний замковий урядовецьВзаємовідносини міщан з шляхтою регламентувались законом, який дозволяв шляхті мати двори в місті тільки для тимчасового перебування, а в разі порушення умови давав права магістрату прирівнювати останніх до міщанського стану і обкладати міськими податками. Число дворових людей в міських будинках шляхти було означеним і дуже обмеженим.

Так, 1545 року луцькі міщани скаржились ревізорам на багатьох волинських князів, панів і землян, котрі у своїх будинках в місті непомірно збільшили число дворових людей і, як свідчить опис Замку 1552 р., домоглись виконання останніми міських повинностей.

Відірвавшись від міста, пани переходили на села у свої маєтки і замки.

Навіть вищі урядовці, воєводи та намісники бажали за краще жити в сільських замках. В місто ідо повітового замку, шляхта збиралась лише на свої станові збори — суди чи сеймики або в справах приватного характеру.

Незважаючи на те, місто певною мірою залишалось у воєнній, адміністративній, судовій та економічній залежності від Замку, а міщани постійно терпіли від утисків і сваволі старостинських урядовців і навколишньої шляхти. Основні турботи і кошти держави були спрямовані на зміцнення обороноздатності власне Замку, ремонт його споруд, забезпечення зброєю і т. д. На користь Луцького замку йшла і значна частина міських виплат, а з 1532 року з мостового і помірного податків на лучан дозволено було купувати зброю і боєзапаси для Замку.

Оборона ж самого міста, згідно з привілеєм 1497 року, покладалась на луцький демос. На ці потреби міські цехи власним коштом закуповували зброю і постачали все необхідне для захисту і безпеки міста.

З 1581 року луцьким міщанам дозволено робити селітру для оборони та інших потреб міста. До обов’язку міщан, про який вже згадувалось, відносилось і будівництво, догляд і ремонт лінії міських укріплень — паркану.

Головний замковий урядовець — староста був не лише керівником оборони Замку, але й військовим начальником всієї фортифікаційної системи Луцька, що поширювало в цьому плані його владу на міщан. Староста також, за посередництвом ключника, управляв державними замковими маєтками, до яких, в якості господарських (королівських), відносились і міста, незалежно від наявності магдебурзького права.

Тому місто в деякій мірі підлягало економічним санкціям замкового уряду, що збирав з міщан податки і вимагав додержання повинностей в рамках загальнодержавної устави. Збирання податків з міста надавало старостам право контролю над міськими доходами, а, значить, і втручання у всі галузі міського самоуправління.

Через те, що при ревізіях доходів виникали непорозуміння між міщанами, то судове задоволення конфліктуючих сторін переходило до старост. Іншими підставами для втручання старостинського суду в міщанські справи було право суду в змішаних справах між міщанами й землянами та їх слугами або коли замковий суд визнавався вищою інстанцією, в якій вирішувались справи за апеляцією магістрату.

Втручання старост викликали також непорозуміння та скарги між магістратом і громадою, що було нерідким явищем у Луцьку. Зокрема, такою була скарга міщан, подана у луцький міський уряд 8 вересня 1581 року на ландвійта Якуба Климашовського, який посилав слуг «по мсту ходити й гроши от купцов вивирдти», тобто, сучасною лексикою, примушував слуг займатись звичайним рекетом.

Відомі також випадки, коли старости здобували посаду війта, отримуючи відповідні доходи з луцького війтівства,46 при формальному управлінні обраного поспільством ландвійта.

В цей час посада війта стає досить поширеним явищем купліпродажу.

Королева Бона, наприклад, придбавши луцьке війтівство, в 1544 р. обмінює його луцькому старості Андрію Сангушку на маєтки в Мельницькій волості. Щодо адміністративно-територіальної єдності міської території, то і тут спостерігаємо непослідовність політики феодальної держави, яка наділяла міста магдебурзькими привілеями.

В кінці XV в. великим князем Олександром кілька шляхетських домів в місті Луцьку були звільнені від міських «плат» і повинностей. На шкоду міщанам мешкаюча в місті шляхта, як правило, звільнялась з-під юрисдикції магістрату, отримуючи різні економічні пільги.

В 1568 р. королівський дворянин Василь Коляда отримав привілей, згідно з яким його двір в Луцьку на Ринковій площі звільнявся від усіх податків і присуду міської. У 50-х роках аналогічним чином звільняється від юрисдикції магістрату дім пана підстарости луцького Щасного Галезького.

Згодом на території міста виникають цілі квартали «юридик» світських та церковних феодалів.

З усього видно, що старостинська влада над містом не усувалась магдебурзьким правом, а лише обмежувалась і примирювалась з самоуправлінням городян. Тому в умовах магнатської держави XVI ст., коли Луцький замок і місто підлягали різним юрисдикціям, Магдебурзькі закони не стали гарантом реалізації повної самостійності і незалежності міста від Замку.

Комментарии запрещены.