Володимирський собор
Останні публікації

Будівлі Луцької влади

Будівлі Луцької владиЗ тильного боку владичного дому, поза апсидою соборної церкви й далі, знаходився цвинтар, на якому ще з давньоруських часів ховали визначних світських і духовних осіб. Проведені тут археологічні дослідження підтвердили помилку О. Левицького щодо склепів єпископської усипальні.

Всі давні поховання є ґрунтовими, окремі з них в мурованих гробницях. Думка Левицького базувалась на археологічних розкопках М. Д.Іванішева, який виявив у Луцькому замку підвал із захороненнями (крипту).

Проте М. Іванішев не визначив, що це була крипта значно пізнішої греко-католицької церкви, закладеної 1773 року на місці розібраного собору Івана Богослова. В крипті було поміщено залишки поховань соборного цвинтаря, зруйнованих закладкою фундаментів нового храму.

Підсумкову характеристику будівель луцьких владик на замковій території доцільно зробити в плані співіснування церковної і державної власності.

На цю думку нас наштовхнули наведені М. Грушевським припущення М. Іванішева і О. Левицького про політичну суть конфлікту 1591 року луцького старости Олександра Семашка з єпископом Кирилом Терлецьким з метою спонукання останнього до підписання церковної унії. Однак, цей висновок заперечується тим фактом, що конфлікт між наступним луцьким старостою Миколою Семашком, сином Олександра, та Кирилом Терлецьким знайшов своє продовження взимку 1602- 1603 рр., тобто після Берестейської церковної унії, одним з ініціаторів якої був саме луцький владика.

Причому цього разу він проявився досить жорстко, супроводжуючись справжніми погромами владичого двору і, на перший погляд, видавався цілковитою наругою над єпископом. Та ознайомившись більш уважно з усіма документами, можна зрозуміти суть і дійсні причини конфлікту.

Вони полягали в порушенні владикою прерогатив державної влади щодо замкової власності.

Ми бачимо, що Терлецький обгородив свій двір щільним дильовим плотом, примкнувши його до церкви та замкових мурів.

Цим самим він фактично привласнив вузькі ділянки землі попід мурами, через які здійснювався доступ до Владичої вежі, привласнив саму вежу, до якої добудував » високий», що у склепок єпископских…

» Забрав він і великий дім для шляхетських судів, який у середині 1580-х рр. збудував князь О. Пронський.

Тож не дивно, що вже 1598 року владика не допустив королівських ревізорів до інвентаризації Владичої башти, вважаючи її, як видно з його особистої заяви, власністю єпископії. Це було явним порушенням тогочасного права, за яким луцький єпископ за надані королем маєтності повинен був лише ремонтувати і забезпечувати боєздатність замкових укріплень державного значення.

Саме це і збиралися довести королівські намісники — луцькі старости, обмежуючи посягання єпископа на державну власність.

Тим більше, що ці порушення здійснювались в адміністративній резиденції повіту.

Старостинського погрому і навіть цілковитого знищення, як наприклад, ґанку перед баштою, зазнали в першу чергу привласнені владикою споруди. Ми не виключаємо і якихось особистих антипатій Семашків до луцького владики, проте перейдемо до розгляду Окольного замку.

Верхній замок сполучався з Окольним старими мурами без обланків, що вели через Перекоп від Воротньої та Стирової веж. Згідно з нашими дослідженнями, їх збудував на початку XVI ст. луцький староста князь С. Ю. Гольшанський. Територія Окольного замку в межах його мурованої частини та Перекопу була щільно зайнята зімкнутими шляхетськими дворами, яких за люстрацією 1552 р. нараховувалось понад п’ятдесят.

Поміж оборонними мурами та дворами лишались вузькі проходи, а скупчення дворової забудови розділяли паралельні до мурів та Перекопу вулички, на яких стояли церкви Св. Дмитра і Св. Якова.

Комментарии запрещены.