Боротьба з Польщею згодом виливається в міжусобну війну всередині Великого князівства між русинською (українською) партією Свидригайла та литовською Сигізмунда Кейстутовича, яка проходила з перемінним успіхом. Року 1433 в ході русько-польської війни, під рукою луцького старости Олександра Носа в місті зосереджується велика кількість І прихильників Свидригайла.
Звідси ці українські ватаги чинять напади на землі Польської Корони». Князівське господарство на Волині цього часу набирає надзвичайного розмаху.
Зокрема цілі села мали окрему службову спеціалізацію: бобровничих, ловчих, конюших тощо, що відмічається ще в замкових описах середини XVI ст. В Свидригайловій Раді 1436-38 рр. були представлені урядники переважної більшості українських земель — воєвода київський, старости луцький, володимирський і подільський. Розміщення ж резиденції Свидригайла саме в Луцьку підтримувало його статус політичної столиці не лише Волині, а й певною мірою всієї Русі — України.
Мешкаючи в Луцьку до самої смерті в лютому 1452 р., Свидригайло, як і Любарт на схилі літ, піклується про розбудову Замку і міста, бо ж недарма через сторіччя по його смерті лучани пам’ятали про це і доповідали королівським ревізорам.
Мистецтвознавець Г. Н.Логвин, знову ж таки відмічаючи на фасадах Луцького замку сліди його модернізації під вогнепальну зброю, гіпотетично датує їх часом князювання Вітовта — Свидригайла. В ході архітектурних досліджень ми прийшли до аналогічного висновку з доповненнями більш точно визначених об’ємів робіт та наголосом, що вони відносяться до четвертого будівельного періоду Замку, автором якого був великий князь Свидригайло.
На час входження Луцька до володінь князя Свидригайла тутешній Вишній замок по трьох будівельних періодах був повністю цегляним, за винятком того, що башта над Стиром, закладена Любартом, так і залишилась мурованою лише врівень зі стінами.
Про це свідчить відмінний стандарт цегли, вище цього рівня, відсутність «фірмових знаків» Любартових майстрів та намагання класти цеглу у відповідному шахматному чергуванні її оплавлених сторін, що створювало подібність орнаменту. Замкові мури завершувались зубцями-мерлонами з щілевидними бійницями під метальну зброю.
Однак, луцька війна 1431 року з першим масовим застосуванням вогнепальної зброї мусила показати непристосованість подібних бійниць для громіздких замкових рушниць-гаківниць.
Вірогідно, що саме з цих причин стіни були дещо нарощені, в замурованих проміжках між зубцями вище рівня старих бійниць було влаштовано додатковий ряд арковидних бійниць під вогнепальну зброю. Для зручності користування новими бійницями збудовано додатковий ярус дерев’яних галерей-обланків.
Одночасно з цією модернізацією замкових стін було піднято до висоти В’їздової і Владичої мури Стирової башти і, подібно до них, також завершено шатровим дахом з підсябиттям. Характеристики цегли названого будівельного періоду, хоча і дуже близької до матеріалу Владичої башти, все ж наштовхують на думку, що Свидригайло, як і Любарт, користувався послугами волинських майстрів, що досягли вже значно вищого фахового рівня.
Висновки наших архітектурних досліджень про добудову Стирової башти Свид-ригайлом знаходять своє підтвердження в працях польських дослідників.
Т. Стецький вказує, що Свидригайло збудував у Луцькому замку одну башту, а К. Іваниць-кий саме Стирову башту називає баштою Свидригайла.
Таким чином, лише під час четвертого будівельного періоду одночасно з модернізацією було остаточно завершено спорудження цегляного Замку в луцькому дитинці. Всі три його башти були рівними за висотою і завершувались шатровими дахами з підсябиттями, від яких на сажень нижче йшли гребені суцільного кільця мурів з о бланками, пристосованими для ведення вогню як з метальної, так і вогнепальної зброї.
Подібний архітектурний образ Луцький замок, згідно з інвентарними описами, зберігав протягом понад двох століть — від середини XV до другої половини XVII століття.
Свидригайло підготував Луцьк для передачі Великому князівству і здійснив це ще за свого життя, покликавши литовських князів та обсадивши волинські замки литовським військом, загальне керівництво над яким віддав вірному воєводі Юрші. Такий захід було проведено з метою упередження поляків, які теж заявили претензії на Волинь.
Вже лежачи на смертному одрі, Свидригайло, в присутності князів Чарторийських передає ключі від Луцького замку в руки свого старости Немири. Після Свидригайла ні Луцьк окремо, ні Волинь взагалі вже не мали автономних князів, а Луцький замок прямого свого господаря.
На цьому завершується період існування Луцького замку як резиденції князівського двору і уряду автономної Волині — спадкоємниці давньоруської держави Романовичів. Три адміністративні волинські повіти — Луцький, Володимирський та Кременецький на правах звичайних провінцій поповнили територіальні надбання Великого литовського князівства.