Володимирський собор
Останні публікації

Становлення Любарта князем Луцьким та великим князем Володимире-Галицької Русі

Становлення Любарта князем Луцьким та великим князем Володимире-Галицької РусіРозповідь про початок правління Любарта у відновленому Луцькому уділі, за відсутністю одностайної думки в цьому питанні, варто розглянути в контексті державної політики останнього галицько-волинського князя Юрія-Болеслава II (1325-1340 рр.) — сина мазовецького князя Тройдена і дочки Юрія І Марії. Він вважається останнім в династії Романовичів, півтора десятиріччя правління котрого в зовнішньополітичному плані були відносно сприятливими, що дозволило вдатись до внутрішніх реформ, які розворушили патріархальний уклад місцевого життя.

Викликає цікавість, чому жоден з дослідників краю не намагається приписати йому будівництва Замку в Луцьку.

Мабуть, з псевдо патріотичних почуттів. Та й радянська ідеологія не сприйняла б схвально того факту, що Луцький замок збудував напівлях, а не корінний руський князь.

Подібні почуття та ідеологічні настанови були вищими за свідчення історичних документів про дійсних будівничих південно-західної Русі.

Любарт вважався литовським князем, хоча ним він ніколи не був, оскільки не мав уділу в Литві, а лише на Русі; так само Юрій Болеслав II не вважався польським князем, а руським, однак він, як і попередні володарі, не міг бути фундатором мурованого Замку, в силу причин, висловлених В першому розділі.

Отож, 1325 року, після смерті Андрія та Льва Юрійовичів і трьохрічного боярського правління, на володимирський стіл сідає Болеслав Тройдснович, онук Юрія, вихрешений на православного під ім’ям Юрія II. За кілька літ, зміцнивши свої позиції в державі, молодий князь протягом 1327-1331 рр. проявляє активну про католицьку діяльність з пріоритетом політичної орієнтації на Тевтонський орден».

Після поразки рицарів під Пловцями Юрій II у 1331-1333 роках міняє орієнтацію на Польщу і Литву.

Саме цього часу, залишивши резиденцію в Москві, перебуває у Володимирі на Волині митрополит всієї Русі Феогност.

Наприкінці 1331 р. Юрій-Болеслав II одружується з дочкою великого князя Литовського Гедиміна і. правдоподібно, одночасно погоджує давню домовленість Гедиміна з Андрієм Юрійовичем про одруження Любарта Гедиміновича з дочкою луцького князя.

Чи не головною умовою цього договору був Луцький уділ, який виділявся Андрієм у придане дочці, що надавало певні можливості у наслідуванні володимирського столу. Розвиток саме подібної ситуації здається найбільш реальним.

Твердження деяких істориків, що дружиною Любарта стала дочка князя Льва Юрійовича, не витримує критики в силу загальновизнаної тепер помилки, що той був луцьким князем. Коли після смерті брата Лев Юрійович всього близько року тримав стольний Володимир, а отже й Луцьк, то, перебуваючи в стані війни з Литвою, він не міг укласти шлюбної угоди.

Трагічна загибель його в битві з литвинами є цьому підтвердженням. Маємо також підстави вважати, що дочка Льва — княжна белзька, була 1325 року видана за особу не князівського походження.

З іншого боку, викликає недовіру і думка, що дружиною Любарта була дочка Юрія II від першого шлюбу. М. Грушевський, припускаючи, що тестем Любарта міг бути Юрій-Болеслав II, який у 1325 р. схилявся вже до зрілого віку, суперечить сам собі, називаючи його княжичем, тобто молодим і незайманим.

Отже, виходить, що різниця у віці між Любартом і Юрієм II була незначною, і навряд чи вони могли бути зятем і тестем. Немає відомостей про існування першої дружини і спадкоємців Юрія II, а довготривала агресія на Галичину і Волинь після його смерті з боку Польської та Угорської держав свідчить начебто про правні претензії сусідніх королів, які розцінювали східні землі як свою особисту спадщину.

Одночасно це говорить про те, що ні Казимір Великий, ні Карл Роберт, ні Людовик не визнавали, на відміну від галицько-волинського боярства, подібних прав за Любартом поза межами Луцького уділу.

Комментарии запрещены.