Князівський двір у значенні головної резиденції князя, а не тільки служебницького еквіваленту, почав формуватись лише за першого удільного луцького князя Ярослава Ізяславича та його синів у другій половині XII — на початку XIII століття. Він передбачав проживання в дитинці князівської сім’ї і челяді, а також різних урядовців (ближніх бояр та слуг) для виконання військово-політичної і адміністративно-судової функцій на підлеглій території. Важливою подією в житті Луцького гроду стало будівництво в ньому першої мурованої споруди — церкви Івана Богослова.

Цим забезпечувалося поєднання світської і духовної влади на обширі уділу, з наданням гроду відповідних релігійних функцій.

Серед можновладців того часу були любителі гри в шахи, про що свідчать знахідки різьблених кістяних фігур. За заповітом Мстислава Ярославича Німого у 1227 році Луцьк переходить під владу Данила Романовича Галицького.

Тоді ж невдалу спробу захопити луцький стіл робить Ярослав Інгварович. Утвердившись в Луцьку, Данило передає його своєму брату Васильку, який княжив у стольному Володимирі.

Фактично це означало ліквідацію окремого Луцького князівства і нове приєднання до Володимира, що сталося внаслідок процесу державотворення на Галицько-Волинських землях. У 1240 році Романовичі віддають Луцьк княжичу Ростиславу, який разом з своїм батьком Михайлом покинув Київ напередодні татарського вторгнення.

Не задовільнившись наданим уділом, Ростислав протягом наступних п’яти років вів боротьбу з Романовичами, але вже не як луцький князь.

З огляду на зверхність Володимира, Луцьк припиняє свої повноваження як політичний осередок краю. Невідомо, чи залишив тут Василько намісника, бо в літописі ніхто, крім луцьких міщан, під час облоги міста ханом Куремсою в 1259 році не згадується.

А через два роки князь Василько на вимогу ханського воєводи Бурондая «розметав» укріплення Луцька. Після смерті свого коронованого брата Василько дає Луцьк одному з його синів — Мстиславу Даниловичу.

Здавалося б, це викличе будівельний бум в дитинці, пов’язаний з влаштуванням князівського двору з усіма службами. Але Мстислав будує нову резиденцію — Гай за межами міста.

Тут, за свідченням літопису, він приймає іменитих гостей.

Така діяльність луцького князя схиляє до думки про відсутність реанімаційних заходів щодо функцій дитинця, не зважаючи на те, що саме Іванобогословський храм стає кафедрою луцької єпископи’.

Останнє ж могло вплинути на забудову дитинця кафедральними спорудами, в результаті чого земельний резерв цього невеличкого острова, необхідний для побудови двору Мстислава, було вичерпано.