Володимирський собор
Останні публікації

Будівництво укріпленої князівської резиденції

Будівництво укріпленої князівської резиденціїБудівництво укріпленої князівської резиденції поза межами міста можна пояснити і забороною монголо-татарських звсрхників на відновлення міських укріплень, зруйнованих за їх же вимогою. Літописець неодноразово підкреслює тривалу залежність Волині від Золотої Орди: «тоді бо були князі руські у волі татарській». Але, напевно, ханський указ не стосувався укріплень заміського княжого двору.

В пізніших документах згадуються «градна стіна» і «градна гора», які могли бути залишками літописного Гаю. У 1289 році Мстислав Данилович одержує від Володимира Васильковича стольний Володимир.

Луцьк знову стає провінційним містом Волині.

Тому здається нелогічним висновок мистецтвознавця ГЛогвина про будівництво Луцького цегляного замку Мстис. чавом Даниловичем та Юрієм Львовичем.

Дослідник через хибну хронологію не збагнув, що нащадки короля Данила не мали достатньо часу для здійснення такого грандіозного будівництва.

Адже Мстислав княжив не до 1301 р., а до 1292, а Юрій не до 1321, а тільки до 1308 р. (за іншими джерелами, помер не пізніше 1315р. , тому що вже 1316 р. Волинню і Галичиною володіли його сини Андрій та Лев). П. О.Рапопорт зауважує, що в Давній Русі будівництво монументальних оборонних споруд не могло вестися через заборону татар.

Виняток становила північна і західна Волинь.

Однак муроване будівництво в менших масштабах велося досить інтенсивно. Сівши у Володимирі, Мстислав споруджує кам’яну гробницю над могилою своєї бабці і розпочинає зведення оборонної вежі на північно-східному рубежі князівства в Чорторийську.

Всі ці роботи, найімовірніше, виконувались артіллю володимирських мулярів відомого будівничого Олекси, яка дісталася князю від покійного Володимира Васильковича.

Будівнича діяльність Мстислава Даниловича цілком узгоджується з думкою про цивільний характер будівництва, за винятком тієї фортифікації, якої вимагала оборона західних і північних кордонів, чого Орда не заперечувала. Подібні Чорторийській, оборонні вежі були споруджені ще до Мстислава в прикордонних містах Бресті, Кам’янці та Холмі.

Адже галицько-волинські князі також неодноразово були змушені брати участь в агресії ординців проти Польщі, Угорщини і Литви. Після смерті Мстислава Даниловича на Володимирський стіл запрошується його небіж Юрій Львович.

У 1316 р. сини останнього Андрій та Лев виступають володарями Галицько-Волинської держави, в якій, згідно з їх грамотами, перший володів Володимиром, а другий — Галичем.

Тільки в 1321 році, після смерті Андрія, Лев Юрійович стає і волинським князем, та вже наступного року гине у битві з литовцями. З послабленням залежності вія Золотої Орди в 1-й чверті XIV ст., з огляду на зростаючу литовську загрозу, дерев’яні укріплення Луцька мусили бути відновлені в повному обсязі.

Іншої думки щодо характеру відновлених луцьких укріплень дотримуються львівські дослідники І. Р. та Р. І.Могитичі, які вважають Мстислава Даниловича першим фундатором Луцького мурованого замку, а наступним — Льва Юрійовича, який нібито бук намісником свого батька в Луцьку. Але ми вже пересвідчились, що тут не було жодного удільного князя чи далекоглядного намісника, котрий міг би наважитись на подібне будівництво.

Ще сміливіші погляди дослідників знову повертають нас до будівничої діяльності давньоруських князів. Цього разу в зв’язку з версією, що Луцький цегляний замок XIV ст. було збудовано на залишках кам’яного дитинця до монгольського часу.

Вперше цю думку висловили архітектор М. М.Говденкота археолог М. М. Кучінко.

Пізніше М. М. Кучінко подає цю гіпотезу за аксіому, а літописний факт «розметання» луцьких укріплень 1259 року інтерпретує як знищення саме кам’яного Замку.

На близьких позиціях стоїть петербурзька дослідниця М. В.Малевська, яка, базуючись на системі готичної кладки, хоч і відносить будівництво цегляного Замку до часів Любарта, але стверджує, що цегляні мури зводились на залишках кам’яного Замку Мстислава Даниловича. Версія названих вчених про існування кам’яного дитинця — попередника цегляного Замку, на нашу думку, є хибною.

її виникнення можна пояснити тим, що дослідниками до уваги тільки ті докази, які не суперечили висунутій гіпотезі, і нехтувались факти зворотного порядку.

Цьому ж була підпорядкована і логіка їх мислення при аналізі досліджуваних об’єктів. Так, М. В.Малевська виявивши, в 1983 році, що кам’яні фундаменти старого князівського палацу мають перев’язку із замковими,- за її версією, «залишками кам’яного Замку XIII ст.»,- відносить спорудження палацу теж до цього часу.

Наступного року дослідниця несподівано переконується, що і цегляні стіни палацу теж перев’язані з мурами Любартового замку, внаслідок чого датує палац вже XIV ст.. Однак при цьому вона не наважується змінити свої погляди щодо кам’яних фундаментів Замку. Адже, якщо палацові кам’яні фундаменти XIV в. мають перев’язку із замковими, то, виходить, вони одно часові і замкові кам’яні підмурки є не гіпотетичним кам’яним дитинцем XIII ст., а фундаментами замку Любарта.

Комментарии запрещены.