Бажання припинити князівські чвари

Бажання припинити князівські чвариБажання припинити князівські чвари та зміцнити свій контроль над Волинню спонукали великого князя Святополка Ізяславича посадити 1097 р. в Луцьку на особливий уділ Миколу Святошу (Святослава Давидовича). який, на думку багатьох істориків, виконував роль намісника.

Проте ескалація волинської війни 1098-1099 рр. примусила цього набожного князя залишити неспокійний уділ і повернутися до батька в Чернігів.

В XII ст. Луцький грод розбудовується потужними дерев’яними укріпленнями, залишки яких, у вигляді шару перепаленого дерева, знайдені археологами на різних відтинках валу.

Поява цих укріплень співпадає в часі з боротьбою нащадків Мономаха за великокнязівський київський стіл, у вихорі якої опинився і Луцьк. Цього разу у боротьбі за Київ зіткнулися волинський князь Ізяслав Мстиславич та суздальський Юрій Володимирович (Довгорукий).

Напровесні 1150р.

луцький грод витримує шеститижневу облогу полків Юрія Довгорукого. Під час оборони Луцька, яку очолював брат і намісник волинського князя Володимир, ледве не загинув син засновника Москви молодий князь Андрій Юрієвич (Боголюбський) .

Як видно з рядків літопису, луцькі укріплення цього часу мали вигляд складних рублених конструкцій типу городень із заборолами, з яких лучани метали в нападників град каміння.16 З материка до острівної частини міста через широку оболонь тягнулася насипна гребля.

Міцні фортифікаційні споруди і надійний природний захист дозволяли лучанам ще не раз витримувати подібні облоги. Так восени цього ж, 1150 року, Святополк Мстиславич разом з дорогобужським князем Мстиславом Ізяславичем, який шукав у нього захисту, зачинившись у луцькому гроді, витримують важку облогу військ союзника Юрія Довгорукого князя Володимира Галицького.

А шістку 1151 року Мстислав Ізяславич вдруге знаходить захист за стінами Луцька. З 1154 р., після смерті Ізяслава Мстиславича, Луцьк, вже на правах особистого уділу, отримує його син Ярослав.

І знову сюди втікає від прихильників Юрія Довгорукого, спочатку з Переяслава, а потім з Пересопниці, все той же Мстислав Ізяславич, дід майбутнього галицько-волинського короля Данила, і сидить тут, аж поки в 1156 році не відзискує собі міста Володимира.

В 1170 ропі за угодою поміж Ізяславичами Волинська земля була поділена на два рівноправних князівства.

Володимирське дісталось синам Мстислава, а Луцьке залишилося за Ярославичами. Це виводило Луцьк в більш високий політичний рані давньоруських міст.

» Підвищилась також вагомість луцького князя в династичних змаганнях за київський стіл, якого Ярослав домігся 1174 року.

» Говорячи про систему луцьких укріплені» в давньоруські часи, варто зробити застереження, що літописи розповідають про оборонні споруди міста взагалі, які не можна ототожнювати тільки з тими, що були попередниками Любартового замку. Останні археологічні дослідження засвідчують сліди міської осілості не тільки на території Верхнього, а й Окольного замку» та поза ними.

» Відповідні культурні шари Окольного замку насичені типовим давньоруським матеріалом: уламками гончарного посуду, скляними браслетами, металевими виробами тощо.

Це дає підставу розглядати його терен як первісний торгово-ремісничий посад древнього Луцька. За аналогією міський посад мав утримувати власні укріплення, що, за відсутністю джерел, ми не можемо ні ствердити, ні заперечити.

Дерев’яний грод на острові, розбудований пізніше мурами Верхнього замку, мав функції давньоруського дитинця, що підтверджує археологія, фіксуючи значно меншу, ніж в Окольнику, активність міського життя.

Подібне явище було характерним для дитинців давньоруських міст, тому що в них розміщався тільки князівський двір. В нашому випадку розміщення двору в гроді узгоджується з тезою, що ця укріплена територія підлягала юрисдикції київських князів через інститут намісництва, починаючи від Володимира Святого.