З яскравих вражень Н. Абрамовича про відвідини у 1918 р. єзуїтського колегіуму дізнаємося про випробовування, яких зазнавала багатюща збірка мистецьких творів римо-католицької кафедри, що зберігались у колишньому колегіумі, та про характер використання його приміщень: «В просторих і моторошних своїм пустельним виглядом коридорах бувшого монастиря, поруч з луцьким кафедральним католицьким костелом, розвішено багато чудових малюнків, і, як здається, не копій, а варіантів на різні теми італійської роботи XVII-XVIII віку.
Картини сі не підлягають ніякому догляду, і в напівтемних, недосвітлених гасовими лямпинками коридорах особи, намальовані на картинах, суворо й загадково позирають з пишних рам настінних "буазерьє".
Є й скульптурні образи святих. І все це ніким не охороняється. Вхід стороннім у ці коридори вільний, позаяк окремі келії скасованого монастиря винаймаються приватними особами, а коридори ті з глибокими амбразурами вікон, увішані потемнілими картинами — добули характер якоїсь улиці.
Не дивно, що деякі з образів зникають зі своїх місць, і їх можна побачити в антиквара, цінуючого зрештою, більш рами, ніж полотно. Але й рами, справді, чудові. І невже нікому звернути уваги на таке руйнування старовини ? Невже нема змоги утворити зі всієї тої збірки, принаймні, місцевого музея?». Як не схожі ці обставини на відмічені в 1897 р. Лукою Ордою: «В костеле, прекрасно содержимом …».
У 20-30-ті pp. XX ст. польські вчені продовжували пов’язувати згадки про кафедральний костьол св. Апостолів Петра і Павла з датою 1606 р. Серед них Іоахим Волошиновський, Мєчислав Орлович, Юзеф Дуткевич, Юліан Нець, Збігнев Рсвський, Т. Сьвіщовський. М. Орлович приписував фінансування будівництва лише Мартину Шишковському (1604- 1607 pp.), незважаючи на те, що наводить дату завершення будівництва — 1640 р. Він вперше називає, прізвище причетного до будівництва архітектора, котрого і вважав керівником будівництва 1606-1640 pp. Це Юзеф Умінський, місцевий канонік, архітектор-самоук, який народився 1739 р.
На відміну від Т. Отецького, який вважав, що в 1720 р. костьол докорінно обновили, М. Орлович пише про розширення костьолу. Він приділяє увагу стильовій характеристиці костьолу, відновленого після пожежі 1781 p. М. Орлович вважав його класицистичним, а стиль орнаментики і ліпнини — перехідним часів Станіслава Августа (на престолі з 1764 p.). За значимістю костьол поставлено М. Орловичем на друге місце після Олицького колегіального костьолу. Описуючи історію луцького колегіуму, він виходив з дати його відкриття в
1608 р. Дзвіницю, що стоїть напроти костьолу, відносив до старої кафедри, збудованої в 1539 р. єпископом Юрієм Фальчевським.
У своїй значній роботі з історії Луцька (1922 р.) Адам Войнич приділяє увагу окремим історико-архітектурним комплексам. Історію заснування колегіуму єзуїтів він викладає за текстом Т. Отецького (з тією лише різницею, що Т. Стецький не писав про заснування костьолу) — «Засновником костьолу і монастиря єзуїтів у Луцьку, — пише він, — був єпископ Мартин Шишковський в 1606 p., закінчив же їх в 1610 р. єпископ Павло Волуцький, котрий також вважався засновником завдяки значності особистого вкладу в те будівництво». Торкаючись живописних робіт, він уточнює авторство однієї з них. Значна увага приділена А. Войничем учбовим закладам, що утримувались у Луцьку єзуїтами. Знаходимо у нього (з посиланням на С. Заленського), що в 1608-1611 pp. єзуїтські школи розміщались у будинку при дзвіниці, подарованому єзуїтам єпископом Шишковським. Він же вказує на пожежу 1774 p., що значно пошкодила єзуїтські споруди, в тому числі і костьол.
Олександр Прусєвич появу єзуїтів у Луцьку та заснування колегіуму відніс до 1604 p., вважаючи при цьому, що єзуїти були Мартином Шишковським лише «запрошені», Павлом Волуцьким «наділені». Датою знищення пожежею кафедрального костьолу св. Трійці, на відміну від Л. Орди (1787 p.), він вважав 1774 р. Єзуїтські школи існували ніби з 1608 р.
Кароль Л. Іваницький дотримувався дати заснування колегіуму в 1612 p., що була висловлена Т. Отецьким у 1864 р. До нових наведених ним фактів належить реставрація будинків колегіуму і костьолу в перших роках XX ст. єпископом Недзелковським.
Фелікс Шнарбаховський, який у своїй публікації помістив біографії і портрети єпископів луцької римо-католицької єпархії, сповістив, що під час закладання колегіуму єзуїтів єпископ Павло Волуцький (1608-1616, t 1622 pp.) виніс на своїх плечах 13 кошів землі з котловану. До опікунів і добродіїв єзуїтів належав також Анджей II Ліпський (1617-1622 pp.).
Для оцінки вкладу єпископів у будівництво, ремонт або оздоблення колишніх єзуїтських приміщень цікавими є біографії
Адама І Станіслава Нарушевича (1790-1796 pp.), Каспера І Казимира Колумни Цецишевського (1745, 1797-1831 pp.). Єпископ Михайло І Пивницький (1831-1845 pp.) в 1844 р. переніс свою резиденцію разом із семінарією з колишніх луцьких єзуїтських приміщень до Житомира. З біографії єпископа Дуб-Дубовського дізнаємося, що він помістив у кафедрі, поруч з пресвітерієм, вирізьблений з каменю герб єпископа Павла Волуцького. Дуб-Дубовський був призначений на єпископа папою Бенедиктом XV у 1916 p., а переїхав з Житомира до Луцька 17 вересня 1919 р.
Викликає цікавість висловлена Болеславом Зєлінським у 1926 р. в альбомі «Луцьк в образах» фраза: «Кафедра з дзвіницею (добудована в російські часи), що спотворює вид на костьол». Нагадаємо, що в офіційних списках пам’яток архітектури дзвіниця, що стоїть напроти костьолу, датується 1539 p., тобто «литовськими часами».
За опублікованим у 1926 р. свідоцтвом Едварда Хваленика, в капітульній бібліотеці на той час зберігались вцілілі після пожеж 1803 і 1845 pp. рештки книжкових збірок отців єзуїтів. Він же описав, що містилося в колишньому костьолі єзуїтів, зайнятому під римо-католицьку кафедру, і визначив його стиль як бароковий. Серед живописних творів були праці Францішка Смуглевича (портрети і образ св. Яна Канта), Кунітцера, або, як його ще називають, Коніча (св. Трійця, Вознссіння Богоматері і Архангел Михаїл), Вівіані (св. Магдалена і Таємна вечеря), отця тринітара Юзефа Прсхтля (св. Рецес і св. Ян Непомук), Герсона (св. Станіслав). З портретів він виділив зображення Анни Омецінської (Omiecinska), а з надгробків — єпископа Кацпра Казиміра Цєцішовського і Яна Канта Підгороденського. Багатою була скарбниця костьолу. Під фотографією костьолу єзуїтів читаємо: «Katedra rzymsko-katolicka, dawniej Koscioi О. O.Jezuitowzbudowanyw г. 1539. Zrazu drcw-niany, a w XVII stuleciu murowany» (Римо-католицька кафедра, раніше збудований в 1539 p. костьол отців єзуїтів. Зразу дерев’яний, а в XVII столітті мурований). Бачимо, що автор дати та будівельний матеріал пов’язані з історією будівництва кафедрального костьол}’ св. Трійці, приписав костьолу єзуїтів. Щось подібне сталося з підписом до малюнку Луцька Наполеона Орди. До речі, в 1539 р. костьол св. Трійці заклали в камені, а до цієї дати кафедра містилась у невеликій дерев’яній споруді.