Схематичний обмір плану

Схематичний  обмір плану

У1946 р. був виконаний черговий схематичний обмір плану архітекторами Ю. II. Корнєєвою, Л. В. Смірновою і Л. М. Любашевою в процесі обстеження, яке виконувалось за завданням державного органу охорони пам’яток архітектури.

По-новому висвітлює датування та місце будівництва бері ординського комплексу паспорт на пам’ятку архітектури, складений для Держбуду в 1948 р. Ю. О. Нельговським і відкоректований Є. І. Лопушинською в 1955 р. У ньому будівництво костьолу і кляштору за проектом Гіжицького датується 1752-1792 pp. У 1887 р. пам’ятка зазнала «незначних переробок» (мається на увазі, в тому числі, будівництво бані та дзвіниці). Комплекс названо одним з кращих зразків католицької архітектури періоду розквіту бароко.

У статті про П. Гіжицького С. Лоза будівництво костьолу і кляштору бернардинців фундації К. Радзивілла відніс до 1752-1755 pp.

Виділяючи серед праць Пішла Гіжицького Луцький костьол і кляштор бернардинців, автори «Історії польського мистецтва» датували їх будівництво близько 1752 р.

Опираючись на архівні документи «Історія місті сіл» повідомила, що «спільно з жителями сіл Яровичівта Романіва луцькі міщани вщент розгромили монастир і костьол бернардинців, єзуїтську колегію, а належні їм ліси поблизу с. Богині вирубали селяни». Очевидно, йдеться про події 1648 р.

Я. Поплятск з Є. Пашендою, а потім сам Є. Пашенда в біографічних статтях про П. Гіжицького пишуть, що той «проектував костьол і кляштор бернардинців у Луцьку (зведений 1752-89 рр.)». При цьому не згадується, а можливо і не береться до уваги той факт, що фундаменти нині існуючого кляштору були закладені, як видно з рукопису, в 1720 p., тобто за 32 роки до дати, яка вказується цими авторами. До того ж у спільній праці вони пишуть, що «першою його підтвердженою справою є проект головного вівтаря для фари в Живцю (1724 р.)». Це має підтверджувати, що Я. Поплятек і Є. Пашенда не вважали причетним П. Гіжицького до будівництва кляштору в 1720 р. Теоретично існує можливість участі II. Гіжицького в проектуванні комплексу цієї будівлі і не здійсненого проекту костьолу, закладеного в 1737 р. Як стверджують вказані автори, він займався архітектурою вже близько 1718 р. і швидко досяг майстерності. Все ж мало вірогідно, що свою архітектурну діяльність П. Гіжицький міг почати з такого грандіозного проекту, який ми бачимо в «Tabula Chorographica Provinciae Russiae…». Схоже нате, що цей проект виявився надто складним для виконання і П. Гіжицького запросили для його спрощення, що він і зробив.

Працівниками Львівських реставраційних майстерень у 1985 р. споруда собору датувалась 1752 р. і була визначена як «тринавна, восьмистовпна, з трансептом, нартексом, куполом», інтер’єр — бароко, а зовнішність — бароко-класика, об’єм -10 000 М8. Кубатура келій обчислювалась в 3 000 м3.

Автор вступу і приміток видання 1985 р. книги ІО. І. Кра-шевського «Спомини Волині, Полісся і Литви» С. Буркот фундацію дерев’яного кляштору бернардинців Агнєгакою Стані-шевською відносив до 1643 р. Він не міг вдаватися в подробиці його історії і не заперечував Нєсецькому в тому, що фундатором того ж кляштору був київський ловчий С. Ліневський. Серед фундаторів мурованих кляштору і костьолу він називає лише К. Радзивілла, С. Прушинського та Соболевського. наводячи титул останнього — волинський хорунжий, — чого не було в рукописі «Opis Miasta Lucka і Worynia» та в інших авторів. Усі вони, як пише упорядник видання, звели комплекс протягом року — «в 1754 р.». Інформація про нього завершується реченням: «споруду ту знищила пожежа в 1845 р.».

Підсумковою працею про історію спорудження і архітектурні якості комплексу є статті про нього в «Памятниках градостроительства и архитектуры Украинской ССР». Його зведення тут датується 1752-1754 pp., автором проекту названо П. Гіжицького. Реконструкція в 1876-1880 pp. здійснювалась під керівництвом архітектора К. Раструханова, олійні розписи виконані в 1905 р. чеським майстром Ф. Параляком.

У паспортах на пам’ятки архітектури костьол бернардинців і келії костьолу бернардинців, складених 1985 p., спостерігаємо деградацію відомостей про ці пам’ятки. Тут сказано, що збудовані вони 1752 p.. автором костьолу є архітектор 1С Рас-труханов. автор кляштору не відомий, реконструкція його під церкву здійснена в 1880 р.

Досить інтенсивні дослідження пам’яток архітектури Волині в міжвоєнний період, які проводились польськими дослідниками Ю. Дуткевичем і 3. Ревським, в паш час успішно продовжує варшав’янин С. Ковальчик. У статті «Течії в пізньо-бароковій сакральній архітектурі на Волині» він дає оцінки проекту комплексу, опублікованого в «Tabula Chorographica Provinciae Russiae …». і реально здійсненому. Луцький проект, на думку Є. Ковальчика, зробленої під впливом проекту мавзолею, опублікованого у 1624 р. у книзі Дж. Б. Монтано.

Комплекс мавзолею складається з центральної композиції храму, що охоплений півколом галереї. Не заперечуючи цієї здогадки, варто підкреслити, що комплекс мавзолею не справляє монумєі пального враження, а більше претендує на локальне або паркове призначення. Римський і луцький проекти — це ідеї різного масштабу і значимості. Проект луцького Бернардинського комплексу перевершує римський монументальністю і величчю, а також складністю містобудівних завдань, які були в ньому передбачені.

Про луцьку святиню в проекті Є. Ковальчик пише як про «центральну, двоповерхову, з верхньою восьмибічною з трикутиими фронтонами банею». За цим проектом збудовано лише кляштор. складений з двох чверть кільцевих рамен. Форму комплексу він називає винятковою і символічною. Визначення реалізованого костьолу таке: «поздовжній тринавовий костьол з трансептом і величним двоповерховим безвежовим фасадом». Пишучи про двоповерховість святині, автор, очевидно, мав на увазі композиційний її поділ, внаслідок якого були об’єднані одним нижнім композиційним ярусом три поверхи виступаючих частин храму і дві її серцевини.

Є. Ковальчик наводить витяг, що стосується авторства П. Гіжицького, з рукопису «Opis Miasta Lucka і Wolynia», опублікований М. Мутаинською-Красновольською в статті про Кременецький єзуїтський колегіум. Посилаючись на вираз «prze-micnal abrys» (змінив абрис), він робить припущення, що II. Гіжицький перепроектував свій власний первісний проект. Тут доречно нагадати про закладку кляштору у формі підкови в 1720 р. і те, що ще ніхто не обговорював здатність П. Гіжицького виконати на той час такий проект.

Отже, попередні автори, торкаючись історії Бернардинського архітектурного комплексу в Луцьку, висвітлювали такі її аспекти: дату виділення бернардинцям коштів на будівництво їх споруд; прізвища і титули фундаторів; місце будівництва; зміни в топографії місцевості; перелік споруд; час будівництва споруд; прізвища причетних до будівництва архітекторів; проблему аналогів та взірців, які вплинули на луцький проект; характеристики окремих споруд; пожежі споруд; час скасування бернардинського ордену і припинення служби в костьолі за католицьким обрядом; використання споруд не за призначенням; час перебудови споруд: характер перебудови.

Згруповуючи за переліченими аспектами опубліковану різними авторами інформацію, маємо можливість спостерігати збіг або протилежність позицій, прогрес або регрес в пізнанні об’єктів, визначити правдивість або ступінь вірогідності наведеної інформації, точніше визначити дослідженість окремих питань.