Поділити Тринітарський кляштор між різними відомствами не вдавалося, а в 1854 р. Варшавський архієпископ при огляді кляштору дійшов висновку, що ні її не зручний для перетворення в православний храм, і запропонував для цієї мсти Бернардинський кляштор.

З документа 1862 р. довідуємося, що в одному з приміщень кляштору па кошти парафіянина спорудили православну церкву єпископ Антоній 19 березня відмовився від цієї жертви.

Костьол діяв до літа 1869 р. Вводить у оману текст Т. Отецького 187G р.. в якому він повідомляє, що «самий костьол добре ще зберігся» і далі описує його. По примітці можна судити, що вданому випадку Т. Отецький привів цитату з твору Ю. Крашевского, опублікованого в 1844 р. У «Словнику географічному Королівства польського й інших слов’янських країн», відданому в 1884 р., Т. Стецький знову повторив твердження, що «Самий костьол ще добре зберігся. Стіни його усередині, так само як монастирські коридори, покриті цілком від стелі до підлоги мистецькими фресками…».

Якийсь час у монастирі продовжував діяти шпиталь. Ніля 1880 р. опустілий будинок колишнього Тринітарського монастиря було перемуровано для розміщення в ньому окружного суду. Він залишався тут до 1939 р.

У 1894 р. ділянка, на якій раніше існував Тринітарський костьол, була виділена для будівництва каплиці Іверської Божої Матері. Каплиця «була побудована за 23 дні з червоної і жовтої цегли архітектором І’. Г. Артиновим у староруському стилі». Посвята каплиці відбулася 27 травня 1894 р.

16 листопада 1917 р. у будинку колишнього монастиря тринітаріїв відбулися збори усіх військових частин Луцького гарнізону, що підтримали встановлення в місті радянської влади*.

У1921-1939 pp., у часи буржуазно-поміщицької Польщі, в приміщеннях колишнього кляштору знаходився окружний суд, де, зокрема, проходили широко відомі антикомуністичні судові процеси над 53-ма, 57-ма і 56-ма членами Комуністичної партії Західної України. За ними стежила світова громадськість. На захист політв’язнів виступили відомі письменники Анрі Барбюс, Ромен Ролан, Луї Арагон, Анна Зегерс. Олександр Фадеев та інші. Широка кампанія протесту проти терору в Польщі відбулася у Франції, де французькою мовою була видана брошура з матеріалами про звірства луцької поліції.

У 1929-1930 pp. споруди кляштору обміряли А Барановська і Ромуальд Катуба.

У 1937 р. навколо будинку проектувався благоустрій з урахуванням вимог, передбачених для пам’яток архітектури.

У 1959-1960 pp. каплиця Іверської Божої Матері була розібрана. У 1969 р. у сквері перед будинком монастиря на місці колишнього костьолу спорудили пам’ятник члену Комуністичної партії Західної України С. І. Бойко (автори: архітектор Євген Ходаківський, скульптор Л. Неверов).

З 1956 р. монастир тринітаріїв знову заноситься до спис пам’яток архітектури Української РСР. що знаходяться під державною охороною.

В даний час використовується військовим медичним закладом. Є наміри передати пам’ятку православному монастирю.

Описи сучасного стану пам’ятки. Від усього комплексу монастиря зберігся лише житловий корпус. З боку головного фасаду це двоповерховий з цокольним (за рахунок зниження рельєфу) поверхом П- подібний в плані будинок, цегляний, оштукатурений, із двосхилим дахом. Стіни цокольного поверху злегка розширені донизу. Головним фасадом із курдопером звернений убік вулиці Лесі Українки.

Торці корпусів головного фасаду розчленовані пілястрами па три частини відповідно до внутрішнього поділу об’ємів на центральний коридорі бічні від нього помешкання. Пілястри продовжуються на уступчастому фронтоні зі слуховим круглим вікном. Дверні прорізи розташовані в торцях коридорів па головному і тильному фасадах, а також посередині коридору з боку внутрішнього подвір’я. Дверні та віконні прорізи рівномірно «членують» стіни будинку, від повторюючи його кожний конструктивний крок. Вони мають цегляні профільовані лиштви на рівні сандриків зі зламами. Стильова приналежність фасадів — класицизм.

До південного і східного рогів будинку прибудовані східці для підйому на перший поверх.

Планування приміщень коридорне. Середній корпус (рамено) має одностороннє розміщення приміщень із коридором убік внутрішнього подвір’я, бічні — двостороннє. У південному куті будинку знаходиться внутрішня сходова кліть.

У підвальному (цокольному) поверсі, розміщеному під усім будинком, перекриття в кімнатах хрестові, а в коридорах циліндричні; па першому поверсі циліндричні з розпалубками і під пружними арками, на другому — такі самі, а місцями — плоскі (наслідки останньої війни).

Слідів настінного живопису через фарбування стін не видно.

Основна відмінність сучасного планування будинку; що зберігся, від відомого за планами 1852 і 1857 pp. полягає в додаткових перегородках у середній частині будинку й у використанні світлових розривів між спареними кімнатами як кімнат, що змінило тип планування і характеристики інсоляції.

Література про стильову приналежність. У літературі є вказівки на стильові ознаки споруд тринітаріїв у Луцьку. 3. Ревський відносив архітектуру монастиря до пізньо-барочної. На його думку; про це свідчать часто розташовані пілястри фасадів і обрамлення прорізів, характерні для певної групи споруд Волині. Рясно розташовані пілястри на фасадах костьолу єзуїтів він відносив до середини XVIII ст. Проте, що костьол і монастир були побудовані в барочному стилі, писав також Л. Маслов*.

У паспорті пам’ятки, складеному Львівською міжобласною спеціальною науково-реставраційною виробничою майстернею, стиль будинку віднесено до класицизму. Такої ж думки дотримувалися автори «Пам’ятників містобудування й архітектури Української ССР : «Декор фасаді в змінений. мабуть, у ХГХ ст., характерний для класицизму». Впевненості авторів у тому; коли саме відбулася зміна декору; немає.