Володимирський собор
Останні публікації

Пожежа в місті 1845 р.

Пожежа в  місті 1845 р.

Пожежа в місті 1845 р. була останньою для костьолу для нього описують по-різному. Т. Стецький написав:

«Знову пожежа знищила гарний купол того костьолу, а тоді вже тільки тимчасове дано їй покриття». А. Войнич, який майже дослівно повторював текст Т. Отецького, тут вніс доповнення: «знову пожежа знищила дах і гарне завершення вежі того костьолу, після чого вже тільки тимчасове дано їй покриття». Відмітимо, що нове покриття за А. Войничем. як і за Т. Отецьким, відносилось лише до вежі. М. Орлович відмітив, що згорів увесь костьол і вже не був відбудований. Л. Маслов повторив думку М. Орловича.

Описи про те, як постраждали від пожеж інші споруди монастиря, в літературі не зустрічаються. Це відомо також про ремонти і реставрації будинку, що зберігся і внесений до списку пам’яток під назвою «монастир домініканів».

Домініканський монастир як одна з найбільших споруд міста був ласим шматком для багатьох відомств російської держави, що шукала шляхи, як прибрати до рук католицькі споруди. Однією з таких зачіпок був диякона Висоцького в 18-11 р. генерал-губернаторові Дмитру Гавриловичу Бібікову «о безобразиях, развращении католического духовенства», «о беспорядках и злоупотреблениях в некоторых католических монастырях». Проте таємний слідчий у цій справі «ничего не открыл и не обнаружил».

Після пожежі 1845 р. в 1847 р. костьол і. надумку Т. Отецького і А. Войнича, монастир закрили, а культове обладнання, в тому числі художні твори, бібліотеку передали до кафедрального костьолу*.

За Т. Отецьким після 1847 р. у Домініканському костьолі влаштували цейхгауз (склад для зберігання запасів зброї та іншого військового спорядження), а в монастирі — шпиталь. Мечислав Орлович уточнив, що зброярня знаходилася в частині руїн костьолу.

На виконання «Высочайшего повеления» про закриття католицьких монастирів 10 липі ія 1850 р. видається указ за № 2494 Римо-католицької Духовної Комісії про скасування Домініканського монастиря «як непотрібного для Римо-католицького відомства», a G вересня 1850 р. його з усіма монастирськими і церковними будинками передали у розпорядження цивільного керівництва. Волинська консисторія просила передати їй монастир під соборну церкву та скласти відповідний проект з кошторисом і пояснювальною запискою, залучивши помічника Волинського єпархі’їльного архітектора К. Раструханова.

Вже наступного року відношення до ідеї використання Домініканського монастиря почало змінюватись. Причини цього були різними. Принципові сумніви щодо правильності обраного шляху знаходимо в листі від 27 лютого 1852 р. преосвященного архієпископа Варшавського і Новогеоргіївського управляючого Волинською єпархією до Волинського генерал-губернатора: «после обращения многих монастырских церквей в православные, передача одной из луцких католических церквей для православного Собора оказатась неудобною». Додали сумнівів і висновки інженерів. К. Раструханов чи виконуючий обов’язки начальника Волинської губернії генерал-майор Кривцов після обстеження споруд написав такс: «Здание Доминиканского монастыря, заключающее пространство длиною 85 и шириною 30 погонных аршин по архитектуре своей мало соответствует православным храмам, сверх того он разстроен or случившегося в г. Луцке, в 1848 г., пожара, и потому па устройство из оного православі юго собора потребуется значительно издержек; наконец, как извет ю мне. здание это находится в отдаленном конце города, в низменном и глухом месте». Проте відмовитись взагалі від ідеї пристосування католицького храму під собор було важко. І влада почала визнавати, що «найудобнее» для соборної церкви буде Тринітарський монастир.

Відновлене в 1871 р. Братство Чесного Хреста, яке займалося в 1887-1888 pp. відбудовою вівтарної частини одноіменної церкви, звернулось до свого члена-покровителя генерал-губернатора графа А. І. Ігнатьева за дозволом отримати кілька тисяч цеглин з колишнього Домініканського монастиря. Тоді він знаходився у розпорядженні командуючого військами Київського військового округу генерал-ад’ютанта М. І. Драгомирова. Сподівання братчиків були перевершені. їм не лише дозволили безоплатно розібрати мури з 5000 цеглин, але й видали додатково вже вийняті та очищені 6350 цеглин. Орест Левицький у своїй опублікованій 1891 р. праці писав про костьол: «его теперь ломают для добывания камня».

Зберігся корпус, де розміщались келії з аудиторіями. Якийсь час в ньому була казарма, потім — військова канцелярія. В1922 р. келії реставрували і розмістили в них службові приміщення. З кінця 1920-х pp. до 1939 р. там знаходилась резиденція єпископа*. За радянських часів у колишньому Домініканському монастирі розміщалось міське професійно-технічне училище № 1 та будинок художньої і технічної творчості Волинського обласного управління профтехосвіти. Останнім часом його використовує православний монастир.

Комментарии запрещены.