Помпій Батюшков помістив у «Памятниках русской старины в западных губерниях империи» (1868 р.) літографію частково зруйнованого костьол)7, що стоїть ніби в чистому полі, і в тому ж ракурсі — не здійснений проектний зовнішній вигляд (архітектор А В. Юркевич) перебудованого з костьолу православного собору. Ілюстрації супроводжуються повідомленням про те, що за розпорядженням місцевої влади колишній Бернардинський костьол, ліквідований у 1831 p., передано в 1866 р. для розміщеі іня полкової церкви (Камчатського полку), а нині намічено його перебудувати в православний собор.

Більше уваги Бері іардинському кляштору приділив Т. Стецький. Він схилявся до того, що в 1643 р. А. Стапішевська збудувала з дерева костьол і кляштор. При цьому він звертає увагу на те, що Пєсецький в одному місці називає фундаторкою дерев’яних костьолу і кляштору А. Станішевську, а в другому -в тому ж 1643 р. — київського ловчого С. Ліневського. Незаперечним фактом для Т. Отецького було будівництво протягом 1754 р. мурованих сі юруд костьолу і кляштору віденським воєводою князем К. Радзивіллом, житомирським каштеляном Прушинським і волинським хорунжим Соболєвським. Луцький Бернардинський кляштор належав до найбагатших і найпросторніших.

У 1845 р. кляштор знищила пожежа, після якої вже не вдалося відновити його давню розкіш. У1853 р. був ліквідований конвент бернардинців, а через кілька років припинилась служба. При Т. Отецькому в кляшторі знаходилась в’язниця, російська військова церква вже була замінена на соборну, а під нею ще залишались «цікаві» гроби колись могутніх навколишніх родин. На захід від кляштору бернардинців в напрямку передмістя Хмельник знаходився давній покинутий цвинтар з кам’яними гробами на поверхні землі і слов’янськими написами XVII ст.

Текст Т. Отецького з книги «Луцьк старожитний і сучасний» був використаний у статті про Луцьк «Географічного словника Польського королівства…».

Дерев’яний комплекс був збудований 1646 р. на подарованому А. Станішевською грунті на кошти київського ловчого С. Лінєвського. На місці старого костьолу князь К. Радзивілл разом з кількома іншими панами в 1725-1743 pp. побудував чудовий мурований костьол з просторим кляштором. У ньому була резиденція єпископа Цєцішовського з численним почтом, тут зупинялись царі Олександр І і Микола І. Руйнівною для споруд була пожежа 1845 р., а в 1853 р. кляштор скасували, костьол призначили на церкву, решту кляш-торних будівель — на в’язницю.

Орест Левицький у «Луцкой старине» дав зрозуміти, що перебудова Бернардинського костьолу в православний собор врятувала пам’ятку від розбирання на цеглу, як це сталося при ньому з Домініканським і Кармелітським костьолами, а раніше — з Тринітарським. Як підкреслив О. Левицький, чудові костьоли розбирались у той час, коли десятиліттями православний собор тіснився в убогій маленькій Покровській церкві. Датою освячення собору дослідник назвав 1880 р.

Гой же автор у «Волинських оповіданнях …» повідомив про руйнування, яких зазнали луцькі кляштор та костьоли в 1648 р. під час народного повстання: «Бернардинський кляштор згорів до пня, кафедральний, єзуїтський, домініканський і інші костьоли та кляштор були розграбовані і спрофановані».

У книзі, присвяченій історії Володимира-Волинського, Микола Теодорович описав процес освячення в Луцьку 11 травня 1892 р. початку будівництва притулку для бідних.

Як засвідчено у звіті про стан Луцької чоловічої прогімназії за 1895-1896 pp., що розміщувалась у стінах Бернардинського кляштору, він був переданий місту 15 червня 1887 р. з метою пристосування під учбовий заклад.

Л. Орда подав відомості, які можуть прояснити, як були взаеморозташовані давній Василівський монастир і Бернардинський кляштор: «тем же князем построен мужской монастырь с церковью св. Великомученника Георгия вблизи бывшего бернардинского монастыря, а ныне православного собора. Земля, бывшая под этой церковью, ныне во владении наследников Белюгова». Вдалося встановити, де саме мешкали Білюгови.

Цей же автор після опису жалюгідного стану Покровської церкви звертає увагу на розкішне приміщення римо-католиць-кого кафедрального костьолу, а після цього знайомить з історією пристосування костьолу під православний собор. Проект пристосування виконувався три місяці, підрядна його виконання взяв єпархіальний архітектор К. Раструханов, роботи почали в 1877 р. і закінчили в 1879 р. Собор було освячено «Высоко-преосвященнейшим Архиепископом Димитрием во имя Троицы» 16 вересня 1880 р. Матеріали і кошти на відливання дзвона виділялись навіть імператором Олександром III. На думку Л. Орди, сусідня споруда кляштору стала заважати собору: «Задний фасад собора немного стушевывается грандиозным подковообразным зданием упраздненного Бернардинского монастыря». 1895 р. останнє було передано містом у розпорядження Міністерства народної освіти для розміщення у ньому гімназії.

Podreczna encyklopedya koscielna (1911 p.) викладала матеріал за вже згадуваною «Encyklopcdja koscielna …».

За свідченням Георгія Лукомського. в 1887-1890 pp. для ремонту В’їзної вежі Верхнього замку використовувалася жовта цегла з переданих місту будинків Бернардинського кляштору.

Якщо Вам потрібен професійний посуд і Ви задумалися де його купити і швидко і за кращими цінами то краще всього відвідати сайт http://www.profposuda.ru/index.php/cPath/35_278 . Ну а якщо Вам сподобається тягніть своїх друзів за картками оплати.