План луцького костьолу Дорога Ковальчик виводить від римського св. Карло аі Катінарі (Carlo аі Catinari, 1612-1620 pp.) архітектора Розато Розаті (Rosato Rosati).
Наводимо авторський короткий узагальнюючий опис об’ємно-просторової структури і композиції костьолу єзуїтів. Костьол — тринавова хрестовокупольна базиліка на основі грецького хреста з незначно вкороченими бічними гілками.
Над бічними павами, за винятком трансепту, розташовані емпори. Нартекс фланкований низькими трьох’ярусними вежами, завершеними мурованими куполами. Важливою особливістю костьолу є кутові вежі й обхідні галереї у чотири яруси вздовж поздовжніх нав. По обидва боки пресвітерію знаходяться двоповерхові приміщення, рівні за шириною бічній наві і галереї.
Центральний купол опирається на вітрила і підпружні арки, які встановлені на чотирьох стовпах хрестового профілю. Циліндричні склепіння нав мають підпружні арки і розпалубки. Бічні від пресвітерію приміщення перекриті зімкнутими склепіннями З розпалубками, емпори — коробовими склепіннями, обхідні галереї — півциліндричпими з розпалубками на підпружних арках.
Бічні пави і емпори відгороджені від центральної пави і трансепту арками з архівольтами. Верхній ярус галерей відкритий назовні арковими прорізами з архівольтами.
У цілому об’ємно-просторова композиція костьолу двох’ярусна. Нижній двоповерховий об’єм формують бічні пави, обхідні галереї з вежами на їхньому рівні і приміщення по обидва боки пресвітерію. Верхній ярус утворюється трансептом, що виступає над нижнім ярусом, і середньою навою із пресвітерієм. Кутові вежі на два яруси вищі від карнизу нави. Основи цих і головного куполів знаходяться на одному рівні.
Колонний фасад має досить складну пластичну композицію, сформовану ризалітом середньої пави, увінчаним трикутним фронтоном із лучковою аркою в тимпані, і кутовими вежами, що знаходяться на рівній бічним павам відстані від нього. У плані головний фасад — хвиляста лінія з утопленими частинами стін, які відповідають бічним павам.
Східна вежа восьмигранна, а західна — чотиригранна. Самі верхні яруси веж циліндричні. В нижніх частинах башт розташовані бійниці, частина яких зараз знаходиться нижче поверхні землі. У північно-західній башті отвори бійниць сходяться і мають V-подібну форму в плані. Такі бійниці описані в рукописі межі XV-XVI ст. Що зберігається в Ягеллонській бібліотеці Кракова. Бійниці є також і у стінах західних галерей, що виходять убік міста. Вони збудовані на місці дерев’яних стін Окольного замку.
Основними елементами декору головного фасаду є густо розташовані пілястри (по чотири на кожному ярусі ризаліту головної нави і на кожному куті веж, пучкові — в місцях примикання до утоплених частин стін бічних нав. іонічного ордера у верхньому ярусі), фриз під карнизом першого ярусу, ніші, чотири з них зі скульптурами, аркові завершення прорізів з архівольтами, традиційний для єзуїтських костьолів балкон ЗІ скульптурою Божої Матері. Зліва від головного входу в піші розташована скульптура св. Петра, справа — св. Павла. Над ними під трикутним фронтоном знаходяться ще дві скульптури. Є три входи: у середню і бічні нави. Головний вхід має більші розміри. З боків другого ярусу ризаліту середньої нави збереглися залишки сполучних волют.
Бічні фасади нижнього ярусу прикрашені пілястрами з капітелями з обломів. Вікна приміщення обабіч пресвітерію високі прямокутні, вікна середньої нави і трансепту — з арковим завершенням.
Декор інтер’єру витриманий у тій же стилістиці, що і головного фасаду. Тут застосовані пілястри, аналогічного профілю фриз і капітелі. Але інтер’єр більш насичений декором. Пілястри мають капелюри, стіни прикрашені фільонками, орнаментальними розписами, ліпниною, що імітує гірлянди і вазони.
Декор торцевих (вівтарних) стін пресвітерію і трансепту подібний і міг бути запроектований Павлом Гіжицьким. На всю висоту їх членують дві широкі пілястри з імпостами на рівні фризу. Середні частини стін займають вівтарі з іконами в плоских нішах. Ніші пресвітерію відрізняються прямолінійними обрисами. Можливо, вони виконані одночасно з новим головним вівтарем у 1926 р. Після пожежі 1924 p., що знищила ікону св. Трійці художника Г. Кунце (Конича) (1733-1793 pp.) й ікону Матері Божої італійської роботи, у велику пішу помістили скульптуру розп’ятого Христа, а з 1935 р. — знову ікону. У бічних частинах стін, у циліндричних нішах із конхами стоять скульптури святих.
У люнетах циліндричних склепінь по обидва боки великих вікон на глухих балюстрадах стоять горельєфи ваз.
На думку Єжи Пашенди, застосовану в Луцьку композиційну схему трьох вівтарів можемо побачити в костьолах св. Ігна-тія в Римі (1695-1699 pp.) архітектора Андрса Поццо, св. Ігна-тія в Дубровнику (1699-1725 pp.) і в польських Імбрамовіцах (1711-1718 pp.) Каспара Бажанки. У них колони з канелюрами ділять апсидні стіни на три частини, в кожній з яких містяться ікони, на карнизі над колонами стоять великі фігури. Найближчою до луцької є композиція костьолу в Ломжі. Там вівтар розташований при плоскій стіні, бічні ікони замінені фігурами, а на карнизі стоять вазони.