У 1922 р. католицька громадськість Луцька звернулась до президента Ради Міністрів, що був одночасно і міністром релігійних сповідань і публічної освіти, з петицією про повернення їм колишнього Бернардинського костьолу. В цілому пропагандистсько-політичного спрямування петиція містить ряд посилань на історію будівництва костьолу і кляштору. Так. вони ніби були збудовані вже в 1643 p.. а відбудовані в 1754 р. Костьол був схованкою, а пізніше в’язницею польським повстанцям. Його зачинено царською владою в 1864 p.. а перероблено на православну церкву в 1878 р.
За дослідженнями професора О. Прусєвича заснували кляштор 1643 р. Л. Стапішевська з Броничів і київський ловчий С. Ліпевський. закрили 1854 p., а переробили па церкву 1877 р.
Порівняно значну працю з історії Луцька видав А. Войнич у 1922 р. Відомості про Бернардинський кляштор він виклав за Т. Отецьким, але з деякими відмінностями: дерев’яні костьол і кляштор були закладені в 1648 р. дружиною земського судді Гораїна А. Станіїнсвськоюта київським ловчим С. Ліневським. Як у Т. Отецького «wspaniale mury… wzniesiono» протягом 1754 p. Уточнюється остання дата відправлення служби (1867 р.) після скасування ордену бернардинців у 1853 р. Кляштор використовувався під тюрму, потім міським урядом, аз 1895 р. гімназією. Важливою є ілюстрація з зображенням комплексу з північно-східного напрямку до перебудови костьолу і кляштору. А Войнич вказує на фотографа Сушинського, але, очевидно, ним зроблена була лише репродукція.
Дату 1643 р. продовжували несвідомо пов’язувати з закладкою сучасних нам споруд Бернардинського комплексу. Такі відомості, наприклад, дає довідник 1925 p. «Luck w swieile cyfr і faktow na ток 1926».
Як уже підмічалось, в деяких виданнях знаходимо зображення колишніх споруд комплексу". Як і А. Войнич, видання «Луцьк в образах» 1926 р. помістило репродукцію з гравюри, на якій бачимо костьол до перебудови, вид собору зверху з брамою на першому плані, інтер’єр собору з іконостасом.
У часи написання М. Орловичсм «Ілюстрованого путівника по Волині» в кляшторі знаходилися воєводський суд. мешкання воєводи, в якому збереглось чудове хрещате циліндричне склепіння, публічна бібліотека на ЗО 000 томів. До фундаторів дерев’яного костьолу в 1643 р. він відніс лише А. Станішевську, а будували мурований костьол протягом 1754 р. ті ж три особи, що й в попередніх авторів. Датою заміни костьолу на православну військову церкву з усуненням давнього католицького упорядження М. Орлович назвав 1867 р.
Заслутою М. Орловича є тс. що він першим зробив спробу охарактеризувати костьол за стильовими і за архітектурно-планувальними ознаками: «Була то споруда рококова, хрестова, з широким фасадом з вежею і банею». Хоча автор вживає слово «був», ця оцінка стосується, звичайно, не костьолу, а православного собору з добудованими вежею і банею. «Інтер’єр нецікавий з сучасним російським упорядженням і поліхромією». Тут вже видно, що розуміється сучасна йому споруда. Описуючи кляштор, він звертає увагу на йото оборонний характер. За часів К. Цєцишевського він виглядав так привабливо, що в ньому кілька разів зупинявся імператор Олександр І.
Перелічуючи існуючі в Луцьку на 1929 р. пам’ятки, Йохим Волошиновський датував костьол і кляштор 1643 р.
У статті, присвяченій історії розвитку архітектури Волині, консерватор Луцького округу Юзеф Дуткевич луцький Бернардинський костьол лише згадує серед інших костьолів XVIII ст., датуючи його будівництво 1754 р.
Наступному волинському консерватору 3. Ревському вдалося в 1936 р. обстежити підземні коридори, що йшли від кляштору до Глушця. Він зазначив два рукави, що сполучались під вулицею Воєводською в один. Вони були 120 м завдовжки, 1 м заввишки і 0,6 м завширшки. Майстерно викладені з цегли 32x17x8 см. їх призначення він визначив як комунікаційно-оборонне. Пані Довгірда зливала туди каналізаційні стоки. Як бачимо, це робиться вже десятки років.
У коментарі до публікації розглянутого нами на початку рукопису «Opis Miasta Lucka і Worynia» Збігнев Ревський причисляе давній костьол і кляштор отців бернардинців до найвидатніших архітектурних композицій періоду пізнього бароко. Посилаючись на згадку в рукописі, Ревський вважав костьол і кляштор справою єзуїта архітектора Павла Гіжицького, хоча в ньому йдеться лише про четвертий костьол, якщо вважати розпочатий у 1737 р. костьол у формі троянди третім.
«Przewodnik po Polsce» з 1937 р. в інформації, наданій Я. Гоф-фманом, будівництво першого дерев’яного костьолу відносить до 1648 р. Наступні, тобто існуючі зараз муровані барокові будинки, були зведені коштом князя К. Радзивілла в 1754 р. З колишнього костьольного обладнання залишився лише бароковий амвон. Автори були впевнені, що вставлені в колишній костьол царські врата не гармонують із будівлею.
Л. Маслов у своїй праці «Архітектура старого Луцька — нагадав про розташування кляштору і костьолу бернардинців на місці, де колись був Василівський монастир і церква св. Юрія. Перші, ще дерев’яні споруди кляштору і костьолу, були фундовані всередині XVII ст. Л. Маслов не знав публікації 3. Ревського «Nieznane zrodio do dzicjow Lucka*, тому що початок будівництва «нового кляшторного будинку на півкрутлому зало-женні, з великим мурованим костьолом у центрі» датує 1752 p., а автором усього проекту називає архітектора єзуїта Павла Гіжицького. За його оцінкою «був це типовий єзуїтський костел із трьома продольними навами й одною поперечною, з бароковими волютами на фронтовій фасаді, що загородили стрімкий перехід від вищої середньої нави до нижчих бічних із багатою пізнє бароковою декорацією»*. В іншому місці він називає костьол великим, монументальним, «з удатною на європейський масштаб закроєною урбаністичною розв’язкою». Таким чином, Л. Маслов дав найповнішу на свій час архітектурну характеристику костьолу.
У ґрунтовній праці про архітектуру кременецького єзуїтського колегіуму М. Мушинська-Краснонольська приділила увагу луцькому бернардинському комплексу як творінню того ж архітектора — П. Гіжицького, що проектував і будував колегіум. Посилаючись на опублікований 3. Ревським рукопис і наводячи з нього цитату, яка вказує на причетність до проектування ксьондза єзуїта П. Гіжицького. дослідниця з «максимальною правдоподібністю» приймає його за «будівничого костьолу і кляштору» (а не проектувальника). Аргументом є оцінка якості малюнка з «Tabula Cho-rographica Ргоуіпсіае Russiac …»: «Рисунок не створює достатньої підстави, на якій можна було б оперти опис первісного вигляду, хоча дає загальну уяву про цілість. Сам костьол на рисунку є потрактований дуже недосконало». Відмінність нинішнього вигляду костьолу від зображеного на мапі вона вбачала в багатьох переробках, що «трохи» змінили первісну реалізацію. І Іезважаючи на те, що «зараз є то будинок тринавовий з трансептом», вона дотримувалась думки про приналежність плану кляштору бернардинців до типу центральних планів. «Сьогодні, після багатьох переробок, характер структури трохи затерся», — пише вона*.