Кафедра св. Трійці 1787 р.

Кафедра  св. Трійці 1787 р.

До колишнього костьолу єзуїтів у 1787 р. було перенесено кафедру св. Трійці, тому з’явилась назва «Святої Трійці і святих Петра і Павла». Новий господар єзуїтських приміщень у 1781-1787 pp. провів їх реконструкцію відповідно до своїх потреб і смаків за участю архітекторів Юзефа Умінського, Михайла Соболевського, Фаустина Гродзицького.

У 1774 р. па першому поверсі двох ліній (крил будинку) колегіуму було 10 кімнат, де розміщалися трапезна з кухнею і пекарнею, кімната відпочинку, аптека. Третя лінія з 6 кімнатами використовувалася під школу (втермінології єзуїтів — школи). Над прибудованим до школи ораторіумом поміщався театральний зал. На другому поверсі, де було 18 кімнат, знаходилась бібліотека й інші приміщення, у тому числі житлові. На третьому поверсі було 13 кімнат. Лише частину костьолу покрили мідною бляхою, а покриття даху всіх інших будівель єзуїтів залишалося ґонтовим до 1818 p., коли єпископ К. К. Цецишовський (1793-1831 pp.) замінив крокви і дах костьолу на металеві.

У XIX ст. помешкання колегіуму стали занадто просторі для католицької кафедри, що втрачала вплив на суспільство. З 1876 р. крім духівництва і каноніків тут наймали кімнати під житло приватні особи. У1879 р. у приміщеннях колегіуму разом із 8-літньою донькою Ларисою — майбутньою українською поетесою Лесею Українкою — оселилася сім’я Косачів. У 1891 р. бібліотека, що мала кілька тисяч томів, розміщувалася у двох залах колегіуму. Книги і рукописи були з різних галузей знань, серед них багато про історію колегіуму, зокрема його будівництва, а також про діючий при ньому в XVII-XVIII ст. аматорський театр. Тут же зберігалися документи вірменської общини, що існувала в Луцьку з XIII до кінця XVIII ст. Восени 1915 р. у стінах колегіуму була відкрита початкова школа. У 1929-1939 pp. поряд із ксьондзами луцького капітулу в колегіумі жили приватні орендарі. Бібліотека при колегіумі стала називатися Великою капітульною бібліотекою. Після Великої Вітчизняної війни в колегіумі розміщалося житло і різні організації. В даний час у будинку колегіуму знаходиться професійно-технічне училище № 6.

Після пожежі 1924 р. великого вівтаря і втрати його ікон 1926 р. довелось споруджувати новий.

Костьол і колегіум постраждали під час останньої війни: від вибухів бомб на західній вежі з’явилася велика тріщина, а в східному рамені колегіуму з боку двору вивалилась стіна з перекриттями. Мотивуючи аварійним станом костьолу, його за рішенням облвиконкому в 1948 р. закрили і використовували як складське приміщення різні організації. Після реставрації в 1970-1976 pp. передали Волинському краєзнавчому музею, а в грудні 1980 р. відкрили обласний музей атеїзму. 27 вересня 1990 р. в костьолі відбулося перше богослужіння римо-католицької громади, а наступного року почалося пристосування його для потреб служби. З весни 1998 р. костьол знову став кафедральним.

Опис костьолу. Спроби дати опис об’ємно-просторової структури костьолу знаходимо вже в Л. Орди (1897 р.). Для нього він звівся до фрази: «…на фронтоні костьолу височіють дві вежі однакової величини, але різні за стилем, одна — чотирикутна, інша восьмикутна». Слід відмітити хибність твердження про те, що вежі знаходяться на фронтоні, а також, у даному разі, ув’язування планів веж із проявами стилів.

Характеристика структури в М. Луковського просторіша. Опис він починає з того, що «величний купол посеред костьолу спирається на чотири стовпи. Хори також підкреслюють стовпи, створюючи в середині костьолу квадрат. Передню частину костьолу прикрашає піднесений фасад і дві різні вежі…» Він перелічує інші елементи структури: пресвітерій, приміщення бібліотеки, каплицю, сакристію, скарбницю, великі бічні й менші каплиці, називає вівтарі в них. М. Луковський помилково вважав, що галереї знаходяться над меншими каплицями.

Дуткевич (1934 р.) першим написав, що костьол закладений на хрестовому плані з подовженою на один прогін головною навою, перекритий бочарним склепінням із куполом над середохрестям.

Менш точно висловився про структуру 3. Ревський (1937 p.): «Гри нави, купол на перетині нав, дві низькі широко поставлені з боків фасаду вежі».

Нечіткість визначення 3. Ревського виправив Л. Маслов (1939 p.): «костьол … трьохнавний із поперечною навою; на перехресті нав (продольних із поперечною) має велику склепсну баню, а від фронту дві маленькі вежі, прикриті також склепенними маленькими банями».

Львівські реставратори в картці паспорті на пам’ятку відзначили, що компоненти костьолу різноповерхові. У цілому костьол шестиповерховий, бічні галереї чотирьох’ярусні (у пояснювальній записці до проекту реставрації 1970 р. — двох’ярусні), приміщення в міжрукав’ях-двох’ярусні, вежі-трьох’ярусні.

Структуру фасадів аналізував 3. Ревський. «Членування і декор фасаду, — писав він, — як і інтер’єру видає своє більш пізніше походження. Рясно розташовані і здрібнені пілястри фасаду приплющене завершення веж, форма купола, балкон, а також фігура Божої Матері над головним входом … належать до середини XVIII ст.».

Аналіз композиції головного фасаду міститься також у чотиритомних «Пам’ятниках містобудування й архітектури УРСР»: «має чітку двох’ярусну композицію, розчленований пілястрами, завершений трикутним фронтоном із лучковою аркою в тимпані».