Володимирський собор
Останні публікації

Знищення Речі Посполитої і поділ Польщі

В останні десятиліття XVIII ст. (п’ятий період, 1768-1798 pp.) збудовано найбільше храмів-двадцять. Знищення Речі Посполитої і поділ Польщі (1772, 1793. 1795 pp.) між Росією, Прусією та Австрією привели до об’єднання у 1798 р. Луцької і Київською діоцезій в єдину Луцько-Житомирську. Дворянські верстви Росії досить безболісно прийняли влиття католицької шляхти; відтоді на терені православної України під самодержавним владарюванням православного російського царату- розгорнулась полонізація краю (через династичні шлюби, купівлю, успадкування володінь) з активною розбудовою католицьких храмів. Тепер і переважає діоцезальне храмобудування білого духовенства (18 костьолів проти двох орденських). Лише кармеліти і капуцини споруджують по одному костьолу; реставрують свій костьол в Овручі домініканці. Нині відомими є 5 пам’яток, найвизначнішими прикладами пишного пізнього бароко є храми в Котельні та Коростишеві.

Отже, в різні часи храмобудівна активність орденів була різною. Протягом всього періоду панування стилю бароко в Україні на Київщині будували храми ченці 8 орденів. Найактивніше їх споруджували єзуїти і домініканці — по 6 костьолів. Домініканці в першій половині XVII ст. взагалі звели найбільше костьолів, але надалі практично згортають свою діяльність (споруджено ще лише один костьол у середині XVIII ст.). Натомість єзуїти стабільно будуються в регіоні (три храми — в перший встановлений період, один храм — у другий, два храми — в третій). Проте і вони від другої половини XVIII ст. перестають будувати (на терені сусідньої Луцької діоцезії в кінці століття в дусі просвітницької ідеології орден навіть ліквідовано). Взагалі найактивніше ордени розбудовуються в перший та четвертий періоди.

Діоцезальні парафіяльні костьоли найчастіше були простої архітектури. їх зводили у маєтках шляхти, залежних містечках та селах; архітектором виступав, як правило, діоцезальний або придворний архітектор основного фундатора, або залучали та використовували досвід та будівничі сили орденів старої формації чорного духовенства. На рівні державних постанов сеймової конституції останнього перед поділом Польщі сейму Речі Посполитої 1793 р. визнавалось потрібним посилено підтримати саме діоцезальне будівництво в регіоні: визначалась кількість костьолів, яку потрібно побудувати на кошти шляхти в містах, за вказівкою Київського (Житомирського) єпископа. Кількість збудованих в середині XVI-XVIII ст. костьолів білого духовенства дорівнює кількості орденських побудов, але цt відбулось за рахунок зростання обсягів будівництва в останній період польського владарювання (порівняймо: протягом всього XVII ст. зведено близько 5храмів;у 1704-1768 pp. -8 костьолів, і лише у 1768-1798 pp. вибудувано 20 храмів!). Видатними пам’ятками архітектури є костьоли в Житомирі, Коростишеві, Старій Котельні. Всі споруди належать до останнього періоду і презентують архітектуру, на якій вже позначені не староорденські. а запільні для пізньобарокового часу риси європейської архітектури.

Провінційна інтерпретація стильових фасад барокового католицького храмобудування у досліджуваному регіоні відбулась як незалежний (до часу) розвиток контр реформаційних (утому числі храмобудіпних) концепцій двох діалектичних сил католицтва-ордені н нової і старої формації та їх лідерів-домініканців та єзуїтів, що мали антагоністичні спрямування. Для домініканців — це відродження християнської культури Європи в рамках котр реформації. апелюючи до досвіду середньовіччя і позбуваючись компрометуючих нашарувань (ренесансних у тому числі). Єзуїти, навпаки, намагались включити в контр реформаційний рух ці новочасні явища, коригуючи їх за католицькою традицию. Перемогла, як суто католицька, друга тенденція — єзуїтів вважаємо продовжувачами ренесансно-класичних традицій.

Сакральні споруди католиків у регіонах, де є присутніми інорелігійні конфесії, мають консерватизм у розплануванні та об’ємній структурі храмів порівняно загалу Європи. При тому зовнішній декоративний стиль храму всюди був контр-реформаційно-бароковим. Приклади застосування в католицькому храмобудуванні архітектурних форм іновірної традиції (наприклад, мусульманської в Іспанії, протестантської в Німеччині, православної в Румунії тощо) є надзвичайно рідкісними і для європейських територій непоказовими. Ці риси притаманні і католицькій архітектурі Київщини. Храмобудування мало виражений характер колоніальної архітектури на засадах виключно католицької традиції з усталеною розплану вальною структурою та західно-бароковою стилістикою оздоблення; місцеві архітектурно-будівельні здобутки повністю ігнорувались. Ллє це був приклад провінційної регіональної архітектури в порівнянні з європейськими католицькими територіями. Стильові форми засвідчують епігонське перенесення взірців римської та польської архітектури. Кількісне переважання ..скромної» архітектури та обов’язковість протягом чотирьох періодів оборонної функції (що на той час для європейського загалу було вже неактуальним) вказують на провінційність буття католицької спільноти.

Вважаємо специфікою католицької архітектури те, що діоцезальне храмобудування є основою регіональності. в його формах утримуються місцеві традиції на відміну від храмобудування орденського, де кожен орден утверджує на все європейських обширах власну специфічну храмобудівну модель. В часи бароко це є актуальним і для Київщини.

Періодизація стильового розвитку католицького храмобудування в регіоні, як вже зазначалось, постає відповідною місцевим воєнно-політичним обставинам. П’ять періодів відокремлюють повстання та війни, що зупиняли храмо-будівні процеси, змінювали когорту фундаторів, зодчих, орденів, зумовлювали відповідні новому етапу стиле-становлення реконструкцію та будівництво.

У 1798 р. після приєднання територій до православної Російської Імперії Київська діоцезія була з’єднана з Волинською, утворивши з незначними територіальними змінами (наближення кордонів діоцезії до кордонів Волинської і Київської губерній) єдину Луцько-Житомирську діоцезію.

Київщина в цей період входить до Луцько-Житомирської діоцезії. Від приєднання польських територій до Росії 1798 р. і до 1914 р. у розбудові католицьких храмів можна виділити такі періоди: 1798-1830 pp. (збудовано 21 костьол, до сьогоднішніх днів збереглось вісім: орденських-три); 1830-1860 pp. (7 костьолів, два збереглися); 1860-1890 pp. (5 костьолів, один зберігся); 1890-1914 pp. (5 костьолів, з них три збереглися).

Отже, в перші три десятиліття після приєднання до Росії католицьких храмів на Київщині будується на менш, ніж в останній період епохи бароко, коли польський уряд державними постановами всіляко підтримував розбудову костьолів. Будівництву не завадила навіть наполеонівська кампанія — на теренах Київщини польські католики не спиняючись споруджують храми і в роки вторгнення Наполеона, і відразу по його вигнанні. Як і в останній період бароко, так і на початку XIX ст. будується майже лише біле духовенство. Проте орденські побудови все ще з’являються — по одному храму споруджують бернардинці (1824-1842 pp.. Житомир), францисканці (1820 р., Лисянка), тринітари (1817 р., Ржищев). Ці храми як орденські в числі інших були скасовані в 1832-1833 pp., костьоли стали парафіяльними. Семінарський костьол постає в Бердичеві (1808-1826 pp.). Прикметно, що майже всі побудови є кам’яними: зі збудованих цього періоду 21 костьолу дерев’яних лише три! Ця тенденція зберігається знову і в 1768-1798 pp. Зауважимо, що доти в католицькому храмобудуванні на Київщині в кількісному відношенні переважало дерев’яне будівництво, зокрема діоцезальні храми білого духовенства були майже завжди дерев’яними. Важливо зазначити також ту незвичну обставину, що від збудованих у цей період споруд досі збереглась майже третина (порівняно з попередніми періодами це дуже значна кількість пам’яток). Досі існують костьоли у Білій Церкві (1812-1816 pp.). Бердичеві (1808-1826 pp.). Житомирі (1824-1842 pp.). Києві (1817-1840 pp.), Ружині (1809-1817 pp.). Смілі (1818 р.). Топорах (1800 p.). Умані (1826 р.)*. Все це пам’ятки епохи класицизму з відповідною притаманною стилю архітектурною атрибутикою, хоча в кількох з них ми віднаходимо окремі ремінісценції бароко.

Комментарии запрещены.