Володимирський собор

Вибір віри за літописом

Ніхто ніколи легко не міняє батьківської віри; ніхто не кидає своїх переконань, в яких виховався, безслідно і назавжди. Нову віру приймають або через матеріальні вигоди, які вона несе неофіту, або через міцне переконання, що нова віра краща. Цих останніх людей другої групи ніколи не було багато, не був таким і князь Володимир, хоч літопис настирливо підкреслює, що Володимир охрестився з переконання. Гадаю, що Володимир у той час не мав ані потреби, ані охоти аналізувати, котра віра найкраща; він робив, як йому підказував його здоровий державний розум: християнство було надзвичайно корисне для українського народу, бо єднало його до європейської культури, бо єднало до могутньої держави, якою була тоді Греція: і ось ці політичні мотиви примусили князя Володимира прийняти нову віру, християнство, і то саме від Греції, а не когось іншого.

Я розповім тут спочатку, як про Володимирове охрещення розказує наш літопис; потім подам критичні замітки на це літописне оповідання як мало подібне до правди.

На восьмий рік князювання Володимира, 986 p., прочули різні народи, що Володимир хоче змінити свою віру. Першими прийшли до Володимира болгари (камські), віри Магометової, та й кажуть: «Ти князь мудрий та розумний, але Закону (правдивої віри) не знаєш; прийми-но нашу віру й поклонися Магомету». Володимир запитав: «А яка ж ваша віра?» Болгари відповіли: «Віруємо в Бога, а Магомет наказує нам обрізувати тайні члени, не їсти свинини, не пити вина; а по смерті будемо жити з жінками – кожному дасть Магомет по 70 прегарних жінок, вибере одну з них найкращу, передасть їй красу всіх – і вона буде жінкою чоловікові… І на цім світі, – казали болгари, – вільно нам бавитися з жінками; а хто вбогий на цім світі, таким буде й на тім». Володимир любо слухав болгар, коли вони розповідали йому про жінок; але обрізання та заборона їсти свинину були йому не до вподоби. А про заборону пити вино князь і слухати не хотів, він на це категорично заявив: «Руси єсть веселье пити, не можем без того бити»…

Услід за камськими болгарами прийшли німці й сказали: «Послав нас до тебе папа; він наказав нам сказати тобі: земля твоя така сама, як і наша земля, але віра ваша не така, як наша; наша віра – то світло, ми поклоняємось Богові, що створив небо та землю, зорі та місяць, та всяке дихання, а ваші боги-то дерево». Володимир запитав їх: «Аякі ж ваші заповіти?» Римляни відповіли: «Постити по силі, але хто що не їв би чи не пив би, то все на славу Божу, як навчає учитель наш Павло»… Не промовило все це до серця Володимирового, і він сказав папистам: «Вертайтесь собі додому, бо батьки наші не прийняли вашої віри».

Прочули про все це жиди, прийшли до Володимира та й кажуть: «Чули ми. що приходили болгари та християни, пропонуючи тобі свою віру; християни вірують у того, кого ми розп’яли, а ми віруємо в єдиного Бога Авраамового, Ісакового та Якового». Володимир запитав їх: «А який ваш Закон?» Йому відповіли: «Обрізуватися, не їсти ані свинини, ані заячини, святкувати суботу».

- Аде ваша земля? – питає Володимир.

- В Єрусалимі.

- А чи там вона й тепер? – знову цікавиться князь.

- Ні, – відповідають жиди. – Розсердився Бог на батьків наших і за наші гріхи розпорошив нас по різних землях, а нашу землю віддав християнам…

Насупився Володимир та й каже на це:

- Чого ж ви інших навчаєте, коли самих вас Бог відцурався та розкидав? Коли б Бог любив вас та вашу віру, то не розпорошив би вас по різних землях. Чи не хочете ви, щоб і з нами сталося те саме?

Засоромлені жиди пішли собі геть…

Накінець прийшов до Володимира грецький філософ і почав таку розмову: «Чули ми, що приходили болгари і нахиляли тебе прийняти їхню віру, але ж віра їхня зневажає небо та землю, вони прокляті найбільше над усіх людей, бо стали подібними до Содому та Гомори, на яких пустив Господь каміння горюче, щоб потопити їх. Так само день погибелі чекає й цих, як прийде Бог судити землю. – Він погубить усіх, що чинять беззаконня та діють скверну»… А болгари «омивають оходи своя і в рот вливають, і по браді мажються, нарічющи Бохмита: такоже і жени їх творять ту же скверну, і іно таце – от совокупленья мужська і женська вкутають»…

Почувши таке. Володимир аж сплюнув та й каже:

- Нечисто єсть діло!

А грецький філософ казав далі: «Ще чули ми, що приходили з Рима навчати вас своєї віри, але їхня віра супроти нашої трохи попсована, бо ж вони правлять службу на опрісноках, яких Бог не заповідав нам. а наказав правити на хлібі… Вони цього не роблять, і тому віра їхня неправдива».

Володимир вставив своє:

- Приходили до мене жиди й казали, що ніби німці (паписта) та греки вірують у того, кого вони розп’яли…

Філософ підтвердив це:

- Так, ми віруємо в нього, бо пророки наперед писали про нього: одні – що Бог народиться, другі – що буде він розп’ятий та похований, але на третій день воскресне й вознесеться на небо… А жиди тих пророків убивали, а інших пилками перетинали… Коли ж збулося пророцтво, зійшов Бог на землю, був розп’ятий, а по воскресінні вознісся на небо; чекав він від жидів покаяння 46 років; але вони не покаялись, тому послав Бог римлян на жидів, і римляни міста їхні поруйнували, а самих їх розпорошили по різних землях, де вони й досі в неволі…

- Але чого ж сходив Бог на землю та прийняв таку муку? – питає здивований Володимир.

Філософ охоче відповів:

- Коли хочеш послухати, я розповім тобі все докладно, чого Бог зійшов був на землю.

- Послухаю охоче – на це Володимир.

І грецький філософ докладно розповідає князеві всю історію Старого та Нового заповіту, від створеній світу аж до вознесіння Христового. Володимир уважно все це слухав. В кінці промови своєї філософ каже:

- І призначив Бог день, коли прийде з неба й буде судити живих та мертвих і кожному заплатить по ділах його: праведникам призначить він царство небесне й красу невимовну, радість безконечну й життя вічне; а грішників засудить на муку безконечну, огненну та на черв’яка безнастанного…

Сказавши це, філософ показав Володимиру картин); на якій намальований був страшний суд, і показав йому праведників на правім боці, що радісно йшли собі до раю, а на лівім – грішників, засуджених на муку.

Володимир тяжко зітхнув і каже: «Добре цим, що праворуч, і горе тим, ліворуч…».

- Коли хочеш бути з праведниками праворуч, – каже філософ, -охрестися…

Князь добре запам’ятав ці слова, але відповів:

- Підожду ще трохи…

Володимир щедро обдарував філософа й відпустив його з честю великою.

На другий рік, року 987, скликав Володимир бояр своїх та міську старшину та й каже їм: «Ото приходили до мене болгари, кажучи: прийми віру нашу: потім приходили німці, які також хвалили свою віру; по них приходили жиди; по всіх прийшли греки – вони всі віри гудили, а хвалили тільки свою; багато набалакали вони, розповідаючи від початку світу; гарні оповідання їхні, кожному любо послухати їх… Говорили вони, що й другий світ буде, а хто прийме їхню віру, той ніби, померши, воскресне і вже ніколи не буде вмирати; а хто вступить до іншої віри, той на тім світі горітиме в огні… Як ви мені розуму прибавите, що мені порадите?»

Бояри та старшина відповіли:

- Знаєш, князю, свого ніхто не гудить, а хвалить; коли хочеш добре вивідати, то маєш в себе мужів: пошли вивідати кожного з них, як вони служать Богові.

Така рада люба була князю та людям. Вибрали 10 чоловік і послали до болгар. Оглянувши все, посланці вернулися. Володимир посилає їх до німців, а звідти до греків. Ті пішли, послухали церковну службу в німців; звідти подалися до Царгорода й прибули до царя. Цар запитав посланців, чого прибули вони; ті розказали. Довідавшися про все. цар був радий і велику честь зробив їм того ж дня. А на ранок послав до патріарха, кажучи: «Прийшли українці (Русь) вивідати віру нашу; накажи прикрасити церкву та служачих (крилос), сам відправ службу, щоб побачили українці славу Бога нашого». Почувши про це, патріарх скликав крилос і наказав правити врочисту службу. Послів українських повели до церкви й поставили на вигідному місці; показали їм красу церковну, співи та службу архієрейську. Посли були зачудовані й хвалили службу. По службі царі Василь та Константин прийняли послів і відпустили їх додому з честю та багатими подарунками.

Коли вернулися посли додому, князь скликав бояр та старшину і каже:

- Ось вернулися наші посли; послухаймо, що вони бачили. Кажіть! Посли стали розповідати:

- Ходили ми до болгар і бачили, як вони моляться в своїх церквах, по-їхньому в ропатах: стоять вони без пояса, поклониться кожний та й сяде, озирається туди й сюди, мов навіжений; нема радості в них -тільки сум та великий сморід; недобра віра їхня… І прийшли ми до західних народів і бачили багато служб їхніх, але краси не бачили в них… І прибули ми до греків; нас привели туди, де вони служать Богові своєму, і ми не знаємо, чи на небі, чи на землі були ми – бо ж немає на землі такого виду чи такої краси – не вміємо того сказати; те тільки знаємо, що там Бог перебуває з людьми і служба їхня найкраща над служби всіх земель. А ми не можемо забути краси тієї; як кожна людина, коли спробує солодкого, не приймає потім гіркого, так і нам нема чого тут бути (лишатися при своїй вірі).

Бояри на це додали:

- Коли б лихою була віра грецька, то не прийняла б її баба твоя Ольга, а вона ж була розумнішою над усіх людей.

- Де ж маємо хреститися? – питає Володимир. -Де тобі любо, – відповіла рада.

Читайте так же:

    03 07 10 09 04 05

    Комментарии запрещены.

    10 01 06 03 07 09 04 02