У статті М. Бриковська пише про початок будівництва луцького колегіуму в першій чверті XVII ст. разом зі львівським і кам’янець-подільським, а також про будівництво нового «вісім років пізніше» за проектом 1646 р. архітектором Бенедиктом Моллі. За контекстом праці відлік восьми років слід починати від закінчення склепіння (1636 р.) і купола (1637 p.).
Пишучи про школу, фундаційний акт на яку єзуїти отримали 1606 p., затвердили в генерала ордену 1608 р. і в короля 1609 р., авторка пов’язує освячення її наріжного каменя з 1610 p., а «фактичний» початок будови — з 6 липня 1616 p., коли єпископ Павло Волуцький «урочисто освятив фундаменти костьолу».
Помилковою є наведена в праці дата завершення будівництва обох веж костьолу — 1624 р. (треба — 1642 p.). Вона запозичена не у Пашенди (посилання № 8), а з книги Malinowski М., Kolosok В. «Zarys dziej6w…», в якій, як вказано вище, при підготовці до друку зроблено багато помилок.
Полемізуючи з Адамом Мілобендзьким, який назвав нинішню об’ємно-просторову структуру костьолу «майже аморфною», Марія Бриковська стверджує, що святиня збудована за єдиним проектним задумом Giacomo Вгіапо в кілька етапів, і вказує ці етапи. Авторкою зміна рівня підлоги пав (а це теж є значною зміною задуму) пов’язується з роллю Giacomo Впапо. Будівельні роботи виконувались люблінсько-львівською артіллю майстрів.
Заслуговують на увагу пошуки аналогів луцького костьолу; Тут називаються твори італійця єзуїта Etienne’a Martellange в Авіньйоні з 1608-1609 pp., римський план San Carlo аі Catinari Rosato Rosati (реалізований у 1612-1620 pp.), теоретичний проект Sebastiana Serlia, Santa Maria di Carignano (1552 p.) архітектора Galcazzo Alessi.
Аналізуючи проектні кресленики колегіуму дія Острога, виконані Бріано, Марія Бриковська дійшла висновку про подібність луцького і острозького костьолів та їх єдиного автора.
Оригінальною є. думка щодо формальної подібності луцького костьолу єзуїтів із завершеннями собору св. Софії в Києві.
Знання про єзуїтів у Луцьку підсумовані у статті «Luck» у «Епcyklopedia wiedzy ojezuitach па ziemiach polskich і Litwy. 1564-1995», підготовленій Товариством єзуїтів у Кракові. В ній наводяться основні віхи становлення ордену в місті Луцьку. Серед них існування місійного дому (1604-1608 pp.), колегіуму (1608-1773 pp.), будівництво костьолу (1616-1639 pp.), його освячення (1639 p.), заміна на кафедру (1787 p.), заснування різних братств, динаміка шкільного навчання, існування музичної бурси, конвікту; бібліотеки, аптеки, семінарії тощо.
Сучасна дослідниця латинського шкільництва в Україні На-талія Яковенко початок діяльності нижчих граматичних класів при луцькій колегії єзуїтів пов’язала з фундаційним актом католицького єпископа Мартина Шишковського, а остаточне становлення — з матеріальною підтримкою Юрія Вишневенького 1614 р.
Становленню шкільництва та його долі у важливий для польської історії період, пов’язаний з двома польськими повстаннями (1631 і 1863 pp.), присвятив свою монографію Лешек Заштовт. У ній знаходимо, що єзуїтський колегіум заклали 1612 p., згідно з привілеєм Зигмунта (Сигізмунда) III від 6 лютого 1609 р.
Дослідження давньої вежі Чарторийських Окольного замку, відомої з документів XVI ст., привело до висновку; що вона була відбудована в 1616-1617 pp. єзуїтами, коли в Луцьку працював їх головний провінційний зодчий Якуб Бріано. Це єдина вежа Окольного замку, яка збереглася. Вона сполучається прибудовами з колегіумом.
Праця Єжи Пашенди «Dzieje budowy kosciola і kolegium jezuitow wLucku wedlugzrodeijezuickich» складається з шести розділів: джерела, пожертвування, будівництво костьолу, будівництво колегіуму, пізніші долі, зауваження.
Дослідник називає всього два архіви — Римський архів єзуїтів і Державний архів у Кракові, що містять основні джерела до його теми дослідів. За його словами — це «хроніки колегіуму», хоча в назвах розділів розрізняються об’єкти колегіум і костьол. Відмічається значний брак комплектації документів, у тому числі за роки, в які велось будівництво об’єктів.
У розділі про пожертвування нагадується про вже відому з літератури роль у заснуванні і будівництві костьолу і колегіуму єпископів Мартина Шишковського, Павла Волуцького і короля Зигмунта III, Юрія та Миколи Чарторийських, Станіслава Піотровського. В наступних розділах також називаються прізвища жертводавців. На костьол жертвували Томаш Замойський (1630 p.), ЯдвігаЗагоровська (1697 p.), Ян Єловицький (1697 p.), Станіслав Сухорський (1721 p.), Катерина Бєліцька (1721 p.), Адам Францішск Василевський (1727 р.), а на колегіум Сапгушко (1658 p.), Єжи Ольшанський (1755 p.). Прізвища власників ділянок, на яких розмістили свої будівлі єзуїти, запозичуються з статті Марії Бриковської без врахування того, що ці прізвища були зафіксовані документом 1552 р. На період придбання єзуїтами прийшли нові покоління та з’явилися інші причини зміни власників ділянок. Тут же сповіщається про початок 1608 р. навчання в трьох класах, а в 1611 р. — про будівництво тимчасового помешкання для єзуїтів, яке в 1615 р. збільшили.
Розділ про будівництво костьолу починається з констатації того, що не зберігся проект костьолу; як і будь-які записки про його підготовку і затвердження, і що це мусило статися до початку будови. Дослідник обґрунтовує думку; що автором проекту мав бути Якуб Бріано, перебування якого в Луцьку записане під 1616-1617 і 1619-1620 pp. Крім висловлених раніше аргументів тут знаходимо посилання на запис у книзі видатків про видачу двох флоренів «тшукот przy polozeniu pierwszego катіепіа». У 1625 p. хроніст згадував, що єпископ Волуцький (1608-1616 pp.) визначив місце на костьол і поклав перший камінь. Іншим аргументом на користь причетності Якуба Бріано до проектування костьолу є подібність головного фасаду луцького костьолу до нижньої частини львівського, яка будувалась за проектом Якуба Бріано.
Можна було б беззаперечно погодитись з тим, що 6 липня 1616 р. і є початком будівництва костьолу єзуїтів, якби будова справляла враження цільної споруди, виконаної за єдиним задумом. Але вона не така, і є потреба пояснити, чому так сталося, чому костьол має. сліди значних перебудов, які свідчать про різні задуми. Сам факт освячення в 1616 р. фундаментів не є беззаперечним доказом початку будови. Відомо, що освячення споруд в процесі будівництва може здійснюватися не один раз. І зараз можна спостерігати, як освячують кілька важливих етапів будівництва.