Володимирський собор

Мурована дзвіниця

У единому ансамблі з костелом була мурована дзвіниця, що стояла перед ним у створі огорожі (знищена під час перепланування площі в 1970-х роках). Це була двоярусна споруда, збудована в бароково-класицистичних архітектурних формах. Нижній ярус мав вигляд стіни, розчленованої пілястрами та завершеної розвиненим антаблементом, фриз якого прикрашали тригліфи. Між пілястрами розміщувалися три високі наскрізні аркові прорізи для дзвонів. Верхній ярус, який завершував центр споруди, прикрашали подвійні пілястри, а увінчував його лучковий фронтон.

Будівництво XVIII ст. у Володимирі-Волинському завершується спорудженням мурованої уніатської церкви св. Миколи. Вона збудована в 1780 р. [44, с. 152] у перехідних бароково-класицистичних архітектурних формах на кошти уніатського холмського єпископа. Належить до типу невеликих безверхих храмів.

Церква – дводільна: складається з прямокутних нави та апсиди, перекритих хрещатими склепіннями. З півночі до апсиди прилягає ризниця. Роги будівлі ззовні прикрашені пілястрами; західний фасад увінчує фігурний фронтон.

На північний захід від церкви св. Миколи стояла дерев’яна дзвіниця XVIII ст. – цінний зразок народного будівництва Волині (знищена в 1960-1970-х роках). Це була квадратна в плані двоярусна споруда, перекрита досить високим ґонтовим наметом, її нижній ярус був глухий, а кожна грань верхнього ярусу мала вигляд двоаркової дерев’яної відкритої галереї. Грані завершувалися трикутними фронтонами.

На церковне подвір’я веде оригінальна мурована брама у вигляді арки, що спирається на масивні пілони.

XIX ст., яке характеризується перебудовами давніх волинських храмів відповідно до нових вимог та уподобань, залишило свій слід і у Володимирі-Волинському.

Самобутня архітектура церкви св. Василя не відповідала усталеним канонам культового будівництва Російської імперії. Протягом XIX ст. ця перлина волинської архітектурної школи двічі зазнала перебудов, метою яких було надання їй православного вигляду1. У1840 р. з заходу до неї прибудували прямокутний бабинець. У 1899-1901 pp. над бабинцем надбудували другий ярус-дзвіницю, а над геометричним центром ротонди на восьмигранному невисокому цоколі, прикрашеному двома ярусами кокошників, звели тендітний циліндричний підбанник, увінчаний цибулястою банею з масивним хрестом. Одночасно з заходу до бабинця прибудували криту паперть, увінчану високим трикутним щипцем. Ці добудови, виконані в чужорідних псевдоросійських формах XVII ст., значною мірою порушили первісний вигляд храму.

Короткий огляд історико-архітектурної спадщини м. Володимира-Волинського переконливо свідчить про її непересічну цінність для наших сучасників і нащадків. Вона заслуговує на постійну увагу, на вивчення фахівцями, дбайливе збереження, а також пропагування серед широких верств громадськості.

Час заснування одного з найдавніших міст не лише Волині, але й усієї України – Овруча – невідомий. Місцевість, на якій згодом виникло це місто, була заселена з давніх-давен. Про це свідчать виявлене на Замковій горі неолітичне поселення IVтисячоліття до н. е., а також поселення, могильники та крем’яні знаряддя праці доби бронзи (II тисячоліття до н. е.).

У давньоруських літописних джерелах Овруч під назвами Вручай, Вручий, Овручев досить часто згадується, починаючи з X ст., коли він став центром древлянської землі. Перша згадка про Овруч належить до 946 p., тобто ще до хрещення Русі (988 p.), як про одне з древлянських міст, підкорених київською княгинею Ольгою.

У другій половині X – першій половині XI ст. Овруч входив до складу Київської Русі і був відомим центром ремісництва. Уже в цей час місто мало значну фортецю з високими валами та ровом, через який був перекинутий міст.

Окремі рештки укріплень давньоруського періоду збереглися до наших днів.

У 1240 р. Овруч, як і інші міста цього краю, був зруйнований під час монголо-татарської навали. Проте вже на початку XIV ст., коли місто входило до складу Галицько-Волинського князівства, поступово відроджується і стає значним економічним центром з фортецею.

У 1321 р. Овруч був обложений військом Литовського князя Гедиміна, а близько 1362 р. остаточно увійшов до складу Великого князівства Литовського.

У 1399 р. місто зазнало нових руйнувань під час нападу кримських татар на чолі з ханом Едигеєм. Відомо, що в 1470 р. Овруч був центром староства. Для оборони від татар тут збудували дерев’яний замок, зруйнований ними ж у 1506 р. У цей час в Овручі вже діяв Успенський монастир.

У 20-х роках XVI ст. Овруцьку фортецю знову відбудували, обнесли кам’яним муром та обкопали глибоким ровом. У «Люстрації» 1519 р. Овруч описаний як місто «… над Вручаєм речкою, а от другое сторони речка Норина, яка протікає під замком».

Овруч був розташований над великим болотом, з трьох сторін захищений глибоким ровом і дерев’яними оборонними спорудами. Міські укріплення мали чотири в’їзні брами та шість багатоярусних башт. В описі виділено «три вежі великі замковие до стрільби, дуже добрі боронити все місто». На високій горі стояв дві його королівської милості, палями дубовими й інде сосновими в около обставлений». На другій високій горі стояла мурована церква св. Василя, в той час напівзруйнована.

За Люблінською унією 1569 р. Овруч разом з багатьма волинськими містами увійшов до складу Речі Посполитої і став центром Овруцького староства. Визволене в 1648 р. селянсько-козацькими військами, місто до 1667 р. було сотенним містечком Овруцької сотні Київського полку. За Андрусівським перемир’ям 1667 р. Овруч знову відійшов до Польщі.

У 1648 р. в Овруч із Ксаверова переведено єзуїтський колегіум і побудовано костел. На початку XVIII ст. в місті діяв домініканський монастир; до 1773 р. тривала діяльність колегіуму. У 1702-1704 pp. овруцькі міщани та селяни билися проти польської шляхти в загонах С. Палія, а в 1720-1760-х роках брали активну участь у гайдамацькому русі.

Після другого поділу Польщі (1793 р.) Овруч разом з іншими містами Волині відійшов до Російської імперії. Спочатку місто було в складі Ізяславського, аз 1795 р. – Волинського намісництв. У 1797 р. Овруч став центром повіту Волинської губернії.

У 1872 р. будівлі домініканського монастиря передані у відання православного духовенства, а мурований костел перетворено на православний Преображенський собор.

З монументальних храмів XVIII ст. на увагу заслуговують Успенський мурований храм (1730 р.) та церква св. Миколи (1798 p.).

Головну святиню давньоруського Овруча – храм св. Василя -спіткала складна й досить трагічна доля. Збудований він у 1190 р. [17, т. 1, с. 210] як палацова церква князя Рюрика Ростиславовича (у хрещенні – Василя) на місці давнішої дерев’яної церкви, зведеної, за легендою, ще в 997 р. київським князем Володимиром. Спорудження мурованого храму здійснював, імовірно, придворний архітектор князя Рюрика – Петро Милонєг1.

Читайте так же:

    02 05 03 04 07 06

    Комментарии запрещены.

    04 07 06 05 10 01 08 09