Внаслідок третього поділу Польщі, що стався 1795 p., Луцьк перейшов до Російської імперії. Новий господар одразу ж замовив проекти перебудови міста, в першу чергу в могутню фортецю, і почав їх виконувати. Одним із заходів по здійсненню цих задумів було перенесення католицького кладовища з-під стін Бернардинського кляштору за межі міста.

Анонімний автор (імовірно, бернардинський чернець) рукопису «Opis Miasta Lucka і Wor/піа» писав, що 1802 р. кладовище, «де зараз стоїть мурована фігура Паї іа Ісуса», тобто сусіднє з Бернардинським кляштором, перенесене на Яровицю*.

Плани міста Луцька першої половини XIX ст. не показують поруч з Яровицею іншого кладовища, крім католицького. Вперше воно зафіксовано на детальному плані 1807 р. Кладовище на той час вже було огороджене. У північпо-західному його кутку знаходилась сторожка, а вся територія була засаджена деревами, чого не бачимо за межами кладовища. Така освоєність наводить на думку про існування тут поховань раніше, ніж 1802 р. Тобто проте, що сусіднє з Бернардинським костьолом кладовище перенесли на вже існуюче.

У наступні десятиліття планами міста ця територія не охоплювалася. План 1837 р. не деталізує інформації і умовно показує тут лише хрести. Олексій Перштейн на плані Луцька 1847-1848 pp. до своєї статті «Луцк и его древности» зобразив дві симетрично розташовані будівлі при вході на кладовище і один хрест посередині. Очевидно, цс символічні знаки цвинтаря, а не зображення реальних споруд. На плані 1848 p., наведеному А. Войничем, мабуть, вперше на території кладовища відмічено недалеко від сторожки каплицю, а за нею — хрести могил. Каплиця також показана на пізніших планах 1854-1855 (далі від сторожки) та 1887 pp. (посередині північної ділянки огорожі). На опорному плані 1862 р. та проектних планах цього десятиліття каплиця не показувалась.

Луцький краєзнавець В. П’ясецький знайшов записи про побудову каплиці за проектом 1885 р. Дослідження самої споруди в натурі поки не дало однозначної відповіді на питання про час її будівництва. Збудована вона, в основному за класицистичними канонами. Однак її декор має також барочні елементи*. Отже, можливі два варіанти пояснення вказаних аномалій. Перший — каплицю збудували на початковому етані розвитку класицизму, коли ще не вкоренився стиль бароко. Другий варіант — будівництво велось, коли на зміну класицизму

почала приходити еклектична суміш стилів. На користь першого варіанту вказує цегла, з якої мурували каплицю. Під опалим місцями тиньком вона має розміри (29,5-30)х(13,5-15)х7 см, які відповідають цеглі, що використовувалась у XVIII ст. На користь другого варіанту свідчить поява каплиці на планах міста з середини XIX ст. та вказівка па 1885 р.

Католицьке кладовище ліквідоване у зв’язку зі створенням у 1977 р. Меморіал)’ Вічної Слави загиблим у роки Великої Вітчизняної війни. Його проект виконаний київськими архітектором В. Гнєздиловим та скульптором М. Вронським за участю луцького архітектора Г. Бородіна. Від давнього кладовища залишилась лише каплиця.

Чільним фасадом каплиця орієнтована на північ до проспекту. В плані — це чотирикутник з тригранною апсидою. Система декору фасадів ордерна. Чільний фасад завершується трикутним фронтоном, що відповідає нахилу жерстяної покрівлі. Всі фасади мають відповідно до класицистичного канону антаблемент з карнизом, фризом з тригліфами, архітравом, по чотири пілястри тосканського ордеру, невисокий цоколь. На осі чільного фасаду прямокутний проріз входу, над яким розташоване напівкругле вікно. Такі ж вікна є відповідно над нішами, що імітують бічні входи. Прорізи, а також ніші, що імітують входи, обрамлені лиштвами. На зовнішній поверхні апсиди, вздовж її осі, раніше був балкон з кованою огорожею та дашком над ними, під якими влаштовано вхід до підземелля. Пілястри мали капелюри. Інтер’єр теж декорований капелюрованими пілястрами. На них опираються підпружні арки, на яких розміщені круглі розетки, а між ними — чотирьохпелюсткові розетки.