Інші художники й оформлювані

На пам’ятній дошці, яка висить і сьогодні на внутрішній стіні собору, вказано Миколу Пимоненка, але даних про його участь як живописця в оформленні храму немає. Найімовірніше, його згадано як викладача найвідомішої школи М. І. Мурашка.

Видатний педагог і живописець Микола Іванович Мурашко народився 8 травня 1844 року в знаменитому своїми талантами місті Глухові. У 1863-1868 роках навчався в Петербурзькій академії мистецтв. З 1868 жив і плідно працював у Києві, де у 1875 році заснував Рисувальну школу, яка зіграла величезну роль у розвитку художньої освіти й образотворчого мистецтва в Україні. З цієї художньої школи вийшло багато видатних майстрів. Деякі з них працювали у Володимирському соборі.

На особливу увагу заслуговує В. Д. Замирайло, наш земляк, про якого є тільки уривчасті напів відомості, напів чутки. Він належить до тих майстрів, які геть зовсім забуті не тільки нашими сучасниками, а й досвідченими цінителями мистецтва. Хоч у різні роки Замирайло формально входив в об’єднання «Московское товарищество художников», «Союз российских художников», «Мир искусства», його творча індивідуальність стояла поза всякими напрямами. Радянські мистецтвознавці не згадували про художника, зараховуючи його то до романтиків, то до декадентів, то вважаючи, що він лише один був представником своєрідного фантастичного реалізму. На перший погляд, його роботи схожі на праці Сальвадора Далі -з такою ж чіткістю рисунка, але без спекулятивного задуму.

Народився Віктор Замирайло 12 листопада 1868 року в сім’ї бухгалтера в Черкасах. Батько художника, який працював в артілі іконописців, розгледівши в синові здібності, став розвивати їх. У1881 році Віктор поступив до Київської школи М. Мурашка. Там він захопився творчістю популярного на той час. Густава Доре. Від нього він взяв сміливу здатність перетворювати життєві спостереження у реальні образи. Та поряд з цим молодий художник потрапив під вплив творчості здавалось, зовсім протилежного М. Врубеля. Причому так, що вважався єдиним учнем чаклуна живопису. Замирайло познайомився з Врубелем під час спільних робіт у Кирилівській церкві у 1884 році. Подальша дружба з Михайлом Олександровичем, що тривала до самої його смерті, справила сильний вплив на художні уподобання і розвиток смаку Замирайла. Віктор Дмитрович стає полум’яним пропагандистом і тлумачем творчих прийомів Врубеля, не до кінця опанованих і по сьогодні. Захоплено він копіював його роботи, часто в акварелі з факсимільною схожістю, що тішило Михайла Олександровича, який інколи навіть ставив підпис на цих роботах.

Краще за все у Замирайла виходили шрифтові написи, в яких він досяг стильової досконалості, тому у Володимирському соборі він виконав майже усі написи. Тут молодий художник осягнув усю тонкість організації шрифту, яка стала основною ознакою його майстерності. В соборі він виконував також живописні роботи за ескізами В. Васнецова і А. Прахова. У квітні 1895 року на запрошення Васнецова Замирайло переселяється до нього у Москву. Великі роботи він виконує разом з Віктором Михайловичем у церкві Іусь-Хрустального. Написав панно «Січа в Керженці» і «Підкорення Казані» для Казанського вокзалу в Москві (1907-1914 роки, за ескізами М. К. Реріха). У радянський час він повністю перейшов до книжкової графіки. Ілюстровані ним книжки є справжніми шедеврами, популярні у колекціонерів. Помер Замирайло 2 жовтня 1939 року.

Як учень М. І. Мурашка, допомагав виконувати розписи в соборі киянин Тимофій Сафонов. Згодом він продовжував навчання в Петербурзькій академії мистецтв. Особливо прославився тим, що переніс для нижегородського ярмарку на величезне полотно ескізи Врубеля «І Іринцеса Мара» і «Микула Сслянинович».

Серед інших учнів школи М. Мурашка — Сергій Петрович Костенко. Він народився в Києві у 1868 році. Великі здібності цього молодого майстра повною мірою проявились в соборі, де він був найбільш плодотворним, бездоганно виконуючи роботи як підмайстер. Помер на 32 році життя в Парижі.

Степан Петрович Яремич — відомий нині український мистецтвознавець і художник. Народився він в с. Галайки, нині Київської області, 22 липня 1869 року. Мистецтва живопису почав навчатися в 1882 році в Лаврській іконописній майстерні. Після п’яти років продовжив навчання до 1894 року в Школі М. Мурашка і у М. Іс. Свої враження про розписи Володимирського собору він частково відобразив у низці своїх мистецтвознавчих студій і в своїй монографії про М. Врубеля.

Брав участь у розписах собору і Володимир Карлович Менк (20 січня 1856 р. — 27 грудня 1920 p.). Він закінчив Петербурзьку академію мистецтв у 1881 році. Пензлю Мепка належить «Стрітення Господнє». Васнецову так сподобалось чітке виконання завдань здібним художником, що він дозволив Менку виконати лики Михаїла Тверського і Михаїла Чернігівського.

Рано померлий А. С. Мамонтов виконав розписи орнаментів на південних і північних хорах. Це пальми в натуральну величину різних композицій і емалей.

Біля головного входу в собор на стулках дверей два скульптурних барельєфи на повний зріст. Праворуч — «Св. Володимир» роботи Гуто Романовича Залемана (1859-1919 pp.), сина відомого скульптора. У 1877 році навчався в Академії мистецтв. Проживаючи в Петербурзі, творив здебільшого на релігійну тему. Рівноапостольний князь був виконаний за його моделлю (віск, гіпс) і під його керівництвом.

Ліворуч — «Св. Ольга», модель для якої підготував з гіпсу й воску Микола Романович Бах, теж з династії скульпторів.

Рівноапостольні зачинателі християнства ніби пропускають вхожих у храм для молитви і покаяння. Виконані вони за рисунками А. Прахова, який розробив загальний ескіз вхідних дверей.

Роботи з мармуру в соборі виконало товариство А. Тузіні й А. Россі. На виготовлення іконостасів брався виключно світло-сірий карарський мармур, на панелі – бельгійський, темно-зелених і коричневих відтінків. Частину предметів зроблено з французького, піренейського мармуру. Потрійну арку, що облицьовує вхід на хори, витесано з білого мармуру, протилежна їй арка хрестильні — з сірого з білими прожилками. Високо художньо виконано ківорій з білої мармурової бані, обертої на мололітні лабрадоритові колони масою по 13 т кожна. Сходи на хори, влаштовані на проектом В. І. Ніколаєва. також з мармуру. З цього ж благородного матеріалу виконано підлогу, шість кліросів, огорода па хорах (підлога там паркетна). Біла огорода хорів інкрустована рожевим і чорним мармуром та скульптурними прикрасами. Викликають захоплення золотисті плоскі колони у вівтарному півкружжі. З білого каменю витесано престол і супрестолля. тобто сидіння для священнослужителів. Різноманіття використаного каменю унікальне і свідчить про відмінний смак замовників і виконавців. Заслуга оформлення інтер’єру і надання йому благородства й вишуканості з повним правом належить А. Прахову, який виконав проект іконостасів і деталей мармурового оздоблення. Іконостасні арки й колони верхніх іконостасів зроблено в Італії, колони нижніх іконостасів — місцевими майстрами, а огорода для хорів — в Одесі.