Домініканці (брати проповідники) — жебручий чернечий католицький орден, заснований іспанцем Домініком (1170-1221 pp.) на початку XIII ст. і затверджений папою Гонорієм III 22 грудня 1216 р. Головною метою ордену була «турбота про душі» (сига animarum) у вигляді проповідей, особливо для боротьби з єретиками. На його першому соборі в 1220 р. було проголошено відмову від усякого майна і постійних прибутків. Проте в ньому служіння бідності не доводилось до крайностей. Це пояснюється розумінням того, що для отримання освіти потрібна певна осілість і забезпеченість. Спосіб життя братів був обраний такий, який сприяв науковій, викладацькій і проповідницькій діяльності. їм, наприклад, заборонялась фізична праця.

Основною організаційною одиницею є монастир (конвент) братів, які обирають пріора (абата, настоятеля чоловічого монастиря). Конвенти складаються в провінцію, на чолі якої стоять обрані провінційними соборами пріор і чотири дефінатори (заступники). Нарешті весь орден об’єднується загальним собором (capitulum generate), що складається з провінційних пріорів і депутатів від братів, по одному від кожної провінції. Собор, що збирався, зазвичай, один раз на два роки, мав вищу законодавчу владу і обирав головного магістра або «генерала» (magister generalis).

У кожному монастирі для навчання існувала своя «studium particulare», а для закінчення освіти служили «studia genera-На» в. Монпельє, Болоньї та Оксфорді. Навчання велось за зразком паризького університету. Протягом 6-8 років вивчалось богослов’я, право, мистецтво. В залежності від успіхів у навчанні учні ставали викладачами різних рівнів або лише проповідниками.

З рядів домініканців вийшли відомі схоластики (Альберт Великий, Фома Аквінський) і містики (Мейстер Екхарт, Сейс, Таулер).

Серед католицьких орденів домініканці залишаються при-належними до найвпливовіших.

У сусідній з Україною Польщі діяльність орден)- починається З 1220 р. У1226 або 1228 р. було створено польську провінцію, що мала у своєму складі Польщу, Чехію і Моравію. У XIII ст. багато монастирів домініканців виникає на Русі.

У Києві домініканці з’являються за папи Іонорія III (1216-1227 pp.). Вони заклали монастир і вільно вели проповідницьку діяльність до 1233 чи 1234 р. Відновлено було єпископство 1321 р. Існує монастир у Києві і нині.

Оцінюючи загальну картину поширення домініканців по Європі, деякі автори відносять їх появу в Луцьку на XIII ст. Луцьк входив до польської провінції. З 1612 р. діяла руська провінція, куди увійшли також монастирі Чарторийська, Львова. Перемишляп і Сидорова.

Значно зміцнив свої позиції орден на руських і литовських землях за великого литовського князя (1377-1401 pp.) і польського короля (1386-1434 pp.) Владислава Ягайла. При ньому в 1375-1387 pp. домініканці отримали в Луцьк)- при Татарській вулиці дерев’яну каплицю св. єпископа Миколи. Потім Ягайло будує їм костьол Успіння Богородиці, а 15 червня 1390 р. переписує на них село Городницю на Судовниці, яка знаходиться в 14 кілометрах на південний схід від Луцька. Зараз належить до Млипівського району Рівненської області.

Брат Ягайла — великий литовський князь Вітовт — долучив до пожертв село Новостав, як і попереднє також з лісами, полями, пасовищами і різним майном. З часом луцькі домініканці отримали ще сім поселень у нинішньому луцькому — районі (Боратип. Боратинок. Вербаїв, Гаразджа, Коршовець, Передмістя, Промінь) і право на осілість в місті. Дмитро Гулевич разом із своїми маєтностями (зокрема, селами Вербаїв, Коршів. Пулпінів — тепер Промінь) близько 1616 р. передав їм навіть церкву св. Дмитра. Через неї та її маєтності з 1623 р. до кінця XVIII ст. домініканцям довелось судитись з православною церквою. Значними були надходження грошима і коштовностями від парафіян.

Славу і значні прибутки приніс монастирю образ Божої Матері, привезений єпископом Бернардом Мацєйовським із 1 Риму від папи Клеменса VIII і подарований луцьким домініканцям 1598 р. Дуже скоро його стали визнавати чудодійним, а з 1614 р. офіційно фіксувати всі випадки чудес, яких на 1703 р. налічили більше 200. Луцький пріор Петро Щербінський, який зазнав чудодійного впливу образу, звернувся до Апостольської столиці з проханням дозволити коронувати його. Паї іа Бенедикт XIV видав відповідний декрет, і 8 вересня 1749 р. коронація образу відбулася. Вона була надзвичайно помпезною і урочистою. На її проведення кошти виділив і пожертвував золоту корону волинський воєвода Михайло Потоцький. Коронатором був місцевий єпископ Кобельський. а його асистентами — чотири єпископи.